Репортаж

Дідо образився на жінку й пішов жити... у кузов від машини

Найбільше дідові дошкуляють морози. Хоч і хата його мала: «два на три», та скільки не «годуй» саморобну піч-буржуйку, все ж холодно. Адже стіни дідової домівки залізні. 77-річний Василь Трачковський живе у вагончику. Точніше, у кузові-буді від старої автівки. Дідо - не якийсь там бомж. Господар. Дві хати побудував. Люди майстром звуть. Та додому він не йде. Життя його колись зробило крутий віраж: уже майже двадцять літ у буді мешкає…  ...»

80 років тому побачив світ перший номер ілюстрованого місячника «Відродження». Випускало його однойменне товариство, яке, маючи «централю» у Львові, об’єднувало майже сім тисяч членів у філіях і гуртках по всій Галичині. Мені вдалося розшукати низку номерів цього багато в чому унікального часопису, котрі давно вже стали бібліографічною рідкістю. Навіть побіжний перегляд його сторінок засвідчив, що проблеми, висвітлені у них, із плином часу не втратили гостроти та злободенності. Йдеться про боротьбу з алкоголізмом і курінням.  ...»

Лише в 60 років жiнка довідалася, хто вона, якого роду та хто її батьки

"Мамо Маріє, здрастуй"

Через кілька днів ми відзначатимемо, можливо, одне із найзворушливіших і найтепліших українських родинних свят - День матері. Торік журналістські дороги привели мене на Івано-Франківщину, де я дізналася про незвичайну долю простої жінки Олени Душко, у якої була не одна, а... три матері.

Спершу вона була Карен - донькою нiмкенi фрау Елiзабет. У шiсть років стала "дочерью Леной" росiянки Євдокiї. І лише через 60 літ дiзналася, що вона - народжене третього січня 1944-го у німецькій неволі дитя українки Марiї. Та назвала свою донечку Оленкою і померла там, у Німеччині, ще зовсім юною, від виснаження й туги за дитиною, яку в неї забрали.

В Олени Душко було не лише три матерi, а й три батькiвщини: Нiмеччина, Вірменія та Україна. Три мови: нiмецька, росiйська й українська. I троє татів: нiмець Рiхард, сумчанин Олександр і той, якого любила мама Марія...  ...»

9 травня 1945 року - переломна дата в історії людства

Десятки мільйонів життів забрала ця небачена всесвітня бійня, зруйнувала десятки тисяч міст, обездолила покоління людей. Вона ж розділила життя родини Любові Маркевич на український та американський світ.

...Жінка підійшла до огорожі зі смаком облаштованого особняка на вулиці Круп'ярській і завмерла. Защеміло серце. До горла підкотився клубок. Навіть на подвір'я ступити не наважилася. Будинок, в якому Люба прожила з батьками до 1944 року, змінився до невпізнання. Осучаснився. Лише квітник і клаптик городу перед обійстям залишилися такими, якими їх пам'ятала з дитинства. Отут вона бігала босоніж, отам цілувала тюльпанам жовтогарячі голівки. Й ожили спогади...  ...»

Становище українських аероклубів подібне до відомої пісні американських льотчиків часів Другої світової війни: "Летимо на чесному слові й на одному крилі..."

"Не можна купити відчуття, коли летиш... і на кілька годин стаєш володарем всесвіту" (Екзюпері)

У дитинстві і юності чимало моїх ровесників, які народилися у 50-60 роках минулого століття, мріяли стати льотчиками. А після 12 квітня 1961 року, коли Юрій Гагарін уперше облетів земну кулю, а космонавтика в тодішньому Радянському Союзі стала своєрідною релігією, бажаючих "відірватись від землі" було сотні тисяч.

Особливо рвалися в небо юнаки (до таких належав і я), які виросли поблизу аеродромів чи льотних містечок. Над нашими головами чи не щодня ревіли мотори літаків, а небо вкривалося білими квітами парашутів.

Але ми дорослішали, і доля вносила свої корективи. Із трьох класів випускників Городоцької СШ №2 тільки один юнак пов'язав своє життя з великою авіацією, решта ж стали земними "гречкосіями".  ...»

Їх плетуть до Великодніх свят у Буському районі

У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в кошиках не із лози, а зі... соломи. Це дуже гарні й витончені вироби. Унікальний вид народного ужиткового мистецтва розвинула тут родичка Леся Курбаса, мешканка села Гутиська Марія Коцупир (на жаль, уже покійна). Вона навчалась ремеслу аж у Варшавській академії мистецтв.  ...»

Унікальний керамічний посуд знайшов на власному городі археолог-аматор Зеновій Павлик

Недаремно у народі кажуть: "На мисливця і звір біжить". Археологією і краєзнавчою справою Зеновій Павлик із Буська захоплюється давно. Майже двадцять років очолює він громадську організацію "Товариство Бужани". Активно співпрацює з ученими Інституту археології при Львівському національному університеті імені Івана Франка, які ось уже сім років досліджують древній Буськ. І треба ж було такому статися, щоби саме на власному городі, поблизу хати на вулиці Підзамче пан Зеновій натрапив на справжній скарб - середньовічний керамічний посуд.  ...»

Скільки в Україні бомжів, статистика достеменно не знає. Але вони - теж громадяни держави, яким гарантується соціальний захист

Олені Корніївні Ш. - за вісімдесят. Колишній медик. Медсестрою вона пройшла всю війну, була контужена, сьогодні майже не бачить. Чоловік давно помер, а дітей Бог не дав. Жінка самотою коротає вік у двокімнатній "хрущовці" на Клепарівській у Львові. Час від часу до пенсіонерки навідується соціальна працівниця - харчів принесе, ліки. Щоби хоч якась жива душа була в хаті, пані Олена пускає іноді квартирантів. Єдина втіха - коли хто підвезе до дачі, походити там коло квітів та яблунь, котрих ще з чоловіком саджала і якими вельми пишається.  ...»

або Як весільний тамада і музикант перетворився на фермера

Сезон cадіння картоплі розпочався цієї весни рано, як ніколи. На календарі - квітень, а в полі люду - наче мух. Усі поспішають засадити свої наділи, адже картопля для українців - другий хліб. Здавалося б, із цією культурою немає жодних проблем. Однак люди нарікають, що тепер нелегко придбати якісне насіння. Раніше сортовідновленням займалися колгоспи, а тепер доводиться роками садити одну і ту ж картоплю. Фірми, які її реалізують, часто-густо обманюють покупців: неякісну продають як сортову. А сільгосппідприємства не поспішають вирощувати перспективні сорти - надто затратно. До того ж, і з реалізацією складно. Дещо іншої думки дотримується голова фермерського господарства "Щедрий лан", що в селі Ріпнова у Буському районі, Роман Мацюк.  ...»

У свої 87 баба Ярослава має добру пам'ять і ще рубає дрова

У селі Гавареччина на Львівщині Ярославу Антонів називають старожилкою. Якщо комусь потрібна інформація, місцеві мешканці радять звертатися саме до цієї бабусі. У 87 вона має добру пам'ять, усюди встигає, навіть ще сама дрова рубає. Хоча на життєвому шляху пані Ярославі довелося пережити чимало - були й в'язниці, і заслання. Адже у 1946-1947 роках із Гавареччини на Сибір вивезли півсела. Тут активно діяли українські патріоти, борючись за волю України, то в прихильному ставленні до них енкаведисти підозрювали чи не кожного селянина. Так склалося, що у зловісний тюремний товарняк потрапила і Ярослава. Однак їй, на відміну від багатьох односельчан, пощастило повернутися додому.  ...»