Львів олімпійський

Досягнення гімнаста Віктора Чукаріна, який здобув 11 олімпійських нагород, навряд и хтось із львівських спортсменів найближчим часом перевершить

Як відомо, перший самостійний вихід України на олімпійську арену відбувся 1994 року на XVII зимових Олімпійських іграх у Ліллегаммері, де феноменальну перемогу в фігурному катанні здобула Оксана Баюл. Цей успіх привернув увагу спортивної громадськості всього світу до нашої країни. А коли через два роки на іграх XXVI Олімпіади в Атланті українські спортсмени вибороли відразу 9 золотих медалей, а загалом 23 нагороди, то такі звитяги ввели Україну до кола світових лідерів.

Щоправда, на перші позиції українцям у світовому олімпійському русі зійти поки що так і не вдалося. Проте темі олімпізму в нас приділяють особливу увагу. Хоч і не без проблем, але спортсмени, тренери, та й навіть чиновники від спорту за допомогою держави і спонсорів знаходять можливість у різних видах спорту виходити на чільні позиції, а потім і рапортувати про свої успіхи.

Львів'яни почали зі спринту

Львівщина, де ідеї тіловиховання широко почали розвиватися саме з початком минулого століття, мала свого представника на Олімпійській арені вже 1912 року на V Олімпійських іграх у Стокгольмі. Ним став спринтер Владислав Понурський, який узяв участь у бігу на 200 і 400 метрів, і, хоча нагород не здобув, але був першим учасником всесвітнього олімпійського форуму з нашого міста.

У силу історичних обставин (Галичина перебувала у складі Австро-Угорської імперії, Польщі чи СРСР), львівські спортсмени виступали під кольорами чужих країн, але були присутніми на всіх Олімпійських іграх, починаючи з 1924 року. До речі, у Парижі виступали вже вісім спортсменів-львів'ян - у кінному та велосипедному спорті, фехтуванні, легкій атлетиці й футболі. На цій Олімпіаді було здобуто й першу львівську олімпійську нагороду - бронзову медаль у змаганнях із кінного спорту. Її здобув Адам Крулікевич.

Наступну бронзову нагороду було здобуто через чотири роки в Амстердамі - відзначився Тадеуш Фрідріх у складі фехтувальної команди на шаблях. В останній Олімпіаді перед II Світовою війною, що відбулася 1936 року в Берліні, взяли участь вісім львів'ян. Отже, у першій половині ХХ сторіччя учасниками Олімпійських ігор стали 17 наших спортсменів, які вибороли дві бронзові нагороди.

Чукарінські рекорди

Не обійшлося без галицьких атлетів і на всіх післявоєнних Олімпійських іграх. Починаючи з 1952 року, з кожної олімпійської столиці вони привозили олімпійські нагороди різного ґатунку. У Гельсінкі 1952 року львів'яни вибороли 4 золоті, 2 срібні та бронзову медаль. Героєм Олімпіади став львівський гімнаст Віктор Чукарін, який виграв змагання з гімнастичного багатоборства і переміг у різних видах програми. Його підтримав у команді Дмитро Леонкін.

На Олімпіаді 1956 року в Мельбурні виступали шестеро львів'ян - у їхньому доробку три золоті, срібна та дві бронзові медалі. Знову відзначився Віктор Чукарін, який повторив свій попередній успіх. Загалом на двох Олімпіадах він здобув одинадцять олімпійських нагород. Дотепер цей показник залишається третім у списку українських мультимедалістів (після Лариси Латиніної та Бориса Шахліна). Вперше на Олімпійській арені виступали майбутні рекордсмени світу та Європи - легкоатлети Юрій Кутенко та Ігор Тер-Ованесян, плавець Геннадій Апоросов, фехтувальник Євген Череповський, який у змаганнях шаблістів здобув бронзову медаль.

Затишшя Риму й Токіо

До Риму 1960 року поїхало п'ятеро львів'ян, які виступали у змаганнях із легкої атлетики, плавання й фехтування. У Токіо 1964 року побувало троє львівських спортсменів, і плавець Георгій Прокопенко виборов срібну медаль на дистанції 200 метрів брасом.

До Мехіко 1968 року знову поїхало вісім львівських атлетів - і знову з'явилася золота медаль, яку здобув у фехтуванні на шаблях Павло Ледньов. Згодом він ще тричі виступав на Олімпійській арені і жодного разу не повертався додому без нагороди. Срібну медаль здобув у командних змаганнях на рапірах Василь Станкович, а у плаванні в естафеті - Юрій Громак.

На іграх 1972 року в Мюнхені було семеро львів'ян. Знову відзначилися Павло Ледньов і Василь Станкович, срібло у стрільбі з довільної гвинтівки виборов Борис Мельник. У Монреалі 1976 року золото виграв важкоатлет Петро Король, який у блискучому стилі переважив шальки терезів на свою користь у боротьбі з сильними суперниками.

Бойкоти та їхні наслідки

Потім в Олімпійський рух, попри всі принципи та початкові ідеали, втрутилася політика. Складний період "Холодної війни" не визнавав компромісів. Московську Олімпіаду 1980 року бойкотували так звані "країни капіталістичного табору". На ці змагання поїхало всього троє львів'ян, причому двоє з них стали "золотими" - гімнаст Богдан Макуц та вже згаданий п'ятиборець Павло Ледньов. Через чотири роки в американський Лос-Анджелес вже не поїхали представники соціалістичних країн - так званого Варшавського договору. Тому, відповідно, про спортивні звитяги забулося.

Сеульські ігри 1988 року золотих медалей Львову не принесли. "Сріблом" відзначилися весляр на каное Михайло Слівінський і фехтувальник Сергій Міндергасов. У складі збірної СРСР з водного поло бронзові медалі Олімпіади вибороли львівські "динамівці" Віктор Берендюга та Микола Смірнов.

"Золото" знайшли аж в Афінах

А далі настав новий етап у розвитку львівського й українського олімпійського руху. Відтепер уже львів'яни захищали честь рідної держави - України. Щоправда, перша з Олімпіад в історії незалежності була певним чином перехідною - представники України виступали у складі так званої "збірної СНД". До Львова два "срібла" привезли боксер Ростислав Заулічний та вже згаданий Михайло Слівінський.

В американську Атланту 1996 року поїхала рекордна кількість представників нашого міста - п'ятнадцять. Однак жодної нагороди вибороти не вдалося. Через чотири роки в австралійському Сіднеї реноме львівського спорту, образно кажучи, врятував боксер Андрій Котельник, який здобув срібну медаль. А на останній дотепер літній Олімпіаді (в Афінах) олімпійський Львів знову "засвітився" "золотом". Пам'ятну для багатьох уболівальників перемогу на борецькому килимі здобула Ірина Мерлені. А Дмитро Грачов у командних змаганнях зі стрільби з лука виявився бронзовим призером.

Іван ЯРЕМКО, Віталій ПАВЛИШИН


P.S. Про найцікавіші та найвизначніші віхи львівського олімпійського руху - з наступного номера в "УіЧ". Для початку читайте матеріал виконавчого директора львівського відділення НОК України Івана ЯРЕМКА про першого олімпійського призера зі Львова Адама КРУЛІКЕВИЧА.