Яку осінь готує весна?
У народі кажуть: "Весняний день рік годує". Недарма за традиційним українським календарем прихід нового року прив'язували до часу, коли від зимового сну прокидається природа і пора братися до праці на землі. Та були то часи, коли працювали лише власними руками й за допомогою конячини чи вола. Тепер "коні" й "воли" - "залізні". Їх сіном не нагодуєш, подавай солярку з оливою. А тих дістати більш ніде, як на нафтопереробних заводах. В Україні частина з них не працюють, про створення запасу закупівлею за кордоном владі думати було ніколи - якщо вона взагалі хотіла чи здатна була про те думати. Треба було коаліцію формувати, міністерські посади ділити. Та коли ділили, забули призначити відповідального за АПК - агропромисловий комплекс. Тож сама прем'єр-міністр Юлія Тимошенко зобов'язалася про той АПК дбати, аби в країні хліба й до хліба мати.
Найзначнішим "успіхом" тимошенківського уряду, добре відчутним для мільйонів середньостатистичних "маленьких" українців, стало стрімке зростання цін на продукти харчування. Ціни зростають, гроші знецінюються. На зароблене з кожним днем купити можна дедалі менше. В інфляційному стрибку сьогоднішній уряд звично звинувачує попередників, хоча зрозуміло, що передусім ціни зростають через не забезпечені товарами виплати. Ті виплати не тільки вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР потрібні. Вони й для влади важливі, бо є своєрідним авансом за майбутнє "правильне" голосування на виборах.
Бажання здобути якомога більше влади у Юлії Тимошенко нікого вже давно не дивує. Як і не дивують методи, якими вона бажаного досягає. До її планів, звісно, не входило стрімке подорожчання харчів. Тож виправляти становище уряд почав давно знайомими командними методами. А вони, як відомо, вже призводили до руйнівних наслідків.
Уряд полюбляє наголошувати на тому, що він не такий, як попередній. Проте принаймні в одному випадку маємо промовисту одностайність: як попередній, так і нинішній Кабінет Міністрів квотував експорт зерна. За задумом кабмінівських економістів, заборона зернового експорту потрібна для здешевлення продуктів на внутрішньому ринку. Хоча й поширювалася та заборона не на всіх. "Своїм" виділяли так звані квоти - частки загального зернового балансу, які можна було продати за межі країни. Іншим же - зась. Уже зараз, за оцінками експертів, збитки тих "інших", "не своїх" сільгоспвиробників сягають шести з половиною мільярдів гривень, і цифра з кожним днем зростає. Це не ті гроші, що йдуть на задоволення примх багатіїв. А ті, за які селяни мали б купити найнеобхідніші ресурси - пальне, добрива, засоби захисту рослин. А де їх узяти? Уряд у борг не дасть, бо сам не закупив. Тож як сіяти і чим посіви живити? Банківські кредити, щоби купити необхідне, дорогі. Хтось, звісно, ті кредити все одно брав, але доведеться повертати. Та ще й із великими відсотками. Не вдасться грошима - доведеться віддавати землею. І так званий "мораторій" не перешкодить. Як тільки його знімуть, одразу стане видно, скільки землі вже не фермерам, а комерційним банкам належить.
Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко оцінює становище, що склалося, так: "...ми не зможемо стримувати виробників, які вже сьогодні готові вдатися до масових акцій протесту... Щоби преса і громадськість побачили відчай фермерів, які потерпають від браку коштів на посівну..." За словами Л. Козаченка, для селян сьогодні постало вкрай незвичне питання: сіяти взагалі чи ні, адже з такою політикою уряду вони можуть навіть не повернути вкладеного. Таке питання поставало перед українським селом тільки у найтяжчі роки, які, здавалося, назавжди минули.
До такої оцінки приєднується і виконавчий директор Подільської спеціалізованої аграрної біржі Григорій Олеськів: "Ви погляньте, що відбувається! Енергоресурси в ціні зросли. Ціна на газ зросла - відповідно зросли ціни на добрива. Все це потрібно купувати - і купувати зараз, коли йде посівна. А купувати немає за що, доводиться брати у борг часом на дуже невигідних умовах. Таким чином сільгоспвиробникові залишають лише два виходи: або спробувати відшкодувати збитки за рахунок українського споживача, або взагалі припиняти роботу. Може, це така цілеспрямована політика - щоб аграрій свою землю продав?"
Із тваринництвом ситуація не краща. І "квотної корупції" там не менше. "Своїм" - квоту (частку) з бюджету у вигляді дотацій. А "свої" - переважно птахівники, тобто курей вирощують. А відтак і стає зрозуміло, чому рішення уряду про безпрецедентно високі дотації на виробництво м'яса поширюються тільки на певний його різновид - курятину. Водночас багато господарств, що займаються вирощуванням великої рогатої худоби і свиней, нинішньої зими були змушені просто вирізати поголів'я. Тож телятина, свинина й сало після закінчення посту швидко стануть або дефіцитними, або дуже дорогими. Доведеться постити й після Великодня.
Отже, штучне "заморожування" ринку і розорення "не своїх" виробників сільгосппродукції не може привести ні до чого іншого, крім подальшого розкручування інфляції і ще стрімкішого зростання і без того високих цін. І продовольчого дефіциту. І краху українського сільгоспвиробника. Замість нього прийдуть харчі з-за кордону. Як не наші, то хоч їхні фермери зароблять. На професійній нездатності "нашої" влади.
Андрій ХОРУНЖАК
