У ритмі вальсу розпечених зірок
Художник-ювіляр Андрій БОКОТЕЙ вважає, що митці покликані не навчати, а передавати свій досвід учням
Твори Андрія Бокотея, якому днями виповнюється 70 років, літератор Дідьє Ранс порівнював то з вальсом розпечених зірок, то з грою скляних сліз, то з уламками сміху...
Творчий шлях цього самобутнього художника сповнений новаторських знахідок і вагомих здобутків у царині гутного скла. Ось уже понад півстоліття його оригінальні твори привертають увагу фахівців, критиків та шанувальників мистецтва в Україні та за її межами. Вони є окрасою багатьох вітчизняних і закордонних музеїв, приватних колекцій. А сам митець упевнено ввійшов до світової еліти цієї творчої спеціалізації.
1970 року Андрій Бокотей став членом Національної спілки художників України, певний час очолював її львівське відділення. У доробку митця - більше десятка персональних виставок, які з успіхом демонструвалися в Україні, Росії, Бельгії, Голландії, Франції, Польщі. Він привернув увагу закордонних фахівців до своєї батьківщини, започаткувавши у Львові міжнародні симпозіуми гутного скла (починаючи з 1989 року, їх відбулося вже сім); став ініціатором створення в столиці Галичини унікальної колекції, що склала основу Музею скла (2006).
Творчу й організаторську діяльність Андрій Бокотей плідно поєднує з педагогічною. Викладати він розпочав одразу після завершення навчання на кафедрі художньої кераміки Академії, згодом працював на кафедрі художнього скла старшим викладачем, доцентом, завідувачем. Багатолітня плідна праця створила передумови для призначення Андрія Бокотея 2000 року ректором Львівської академії мистецтв. Завдяки його діяльності як педагога й митця розширилися зв'язки національних навчальних закладів із мистецькими школами Європи, США, Японії, активізувалася співпраця художніх вузів України.
Завтра Андрієві Бокотею виповнюється 70. Сьогодні він - наш співрозмовник.
"Номінантів на Шевченківську премію забагато..."
- Пане Андрію, хоч наперед вітати, кажуть, не прийнято, однак прийміть принагідно найкращі побажання від редакції "УіЧ" та читачів газети.
- Дякую.
- Два тижні тому стали відомі лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року. Цими днями оприлюднили імена звитяжців "альтернативної" відзнаки - Народної шевченківської премії (голосування в Інтернеті). Як член комітету з нацпремії, чи не вважаєте Ви, що на часі переглянути статус, зробити прозорішими процеси добору та остаточного визначення лауреатів цієї найвищої в державі мистецької відзнаки?
- Думаю, така премія повинна бути. Це поважна відзнака. Єдине, що треба вдосконалити - чіткіше окреслити номінації. Щоби не обиралися, як, наприклад, минулого року, одразу три художники.
Що стосується номінантів, то їх забагато. Цього року аж 80 осіб претендували на десять передбачених державою "місць". Раніше було по одному художникові, поету, критику. Минулого року, до речі, одна номінація залишилася "неторканою". Додали зараз до номінацій ще й "народне мистецтво". Але чи можна прирівняти людину, яка тільки й знає, що різьбить собі в дереві, з обізнаним в усіх досягненнях світового мистецтва професіоналом, який усе життя вчиться? Премію ж присуджують не лише за самотворчість.
- Справедливо зауважують, що до "сонму" лауреатів потрапляють маловідомі українському загалу митці. До того ж, чи обов'язково нагороджувати їх щороку?
- Я взагалі прихильник "галузевого" відбору. Якщо претендує художник, то його доробок повинен оцінювати професіонал, колега "по цеху". Як я можу пхатися, скажімо, до поезії, якщо зовсім на тому не розуміюся? А голосуємо всі разом. Це б доопрацювати...
Є рація і в тому, щоби вирішальному засіданню комітету передувало громадське обговорення кандидатур. Можливо, достойників потрібно визначати не щороку, а через рік.
"Взагалі я не колекціоную нагород..."
- Чи не заважає творчості педагогічна і громадська діяльність?
- Звісно, перешкоджає. Але неможливо бути осторонь різних подій, заходів. Доводиться працювати в різних комітетах, журі. А ще Академія мистецтв України, де я є академіком-секретарем відділення синтезу пластичних мистецтв. Часті відрядження до Києва... Але, як кажуть, узявся за гуж - не кажи, що не дуж.
Знаєте, скло має свої переваги й застороги. Живописець не обмежений в часі, коли створює полотна. А скло, якщо його за півгодини не "зробиш", можна розбивати молотком. Тут треба дуже багато думати, велику роль відіграє імпровізація. Це дуже швидка бліц-робота. Тому, з іншого боку, мені зручно, що не витрачаю багато часу на стояння біля печі, більше уваги присвячую збиранню композиції з кількох елементів.
- Яку з Ваших численних відзнак вважаєте найпрестижнішою, найголовнішою?
- Я є дійсним членом Академії мистецтв - і це дуже серйозне досягнення. "Народного художника" отримав під старість (сміється). Національна премія... А взагалі я не колекціоную нагород. Ну, назбиралося трохи...
"Львівська мистецька школа - унікальна..."
- На тлі економічних негараздів і занепаду духовності яким Ви бачите майбутнє своїх студентів-випускників?
- Запитання не з простих... Зараз ми входимо у так званий болонський процес, тобто інтегруємось зі світовою мистецькою школою. Але це довготривала справа, якщо нам вдасться зберегти всі досягнення, що їх маємо... Сміло можу стверджувати, що система радянської освіти була дуже сильною і чіткою. Дещо ми навіть трохи проґавили за часи незалежності.
На Заході мистецька освіта зайшла в певний глухий кут. Студентам дали стільки волі, що вони забули, що таке анатомічний рисунок - малюй, чого душа побажає. Але ж є закони, є азбука, без якої неможливо творити.
У плані мистецького вишколу ми ще збереглися. І під час переходу до болонського процесу дуже важливо не втратити національних надбань. У кожній країні є "форварди" в мистецтві, за якими тягнеться народ. Унікальну школу створили у Львові видатні педагоги Роман Сельський, Карло Звіринський, Леопольд Левицький, Данило Довбушинський, Олекса Шатківський. Тож не треба винаходити велосипед. Якщо є послідовність, безперервність - школа має силу.
Наші студенти приходять учитися переважно за покликом душі. Якщо Бог дав дар, його треба розвивати. Звісно, можна вивчити техніку, технологію, історію, але, якщо немає отієї іскри Божої, ніхто не навчить бути художником. Ми ж покликані не навчати, а передавати свій досвід. Педагог мусить бути діючим художником. Якщо він не практикує, йому нема що показати.
- Що для Вас буде найціннішим подарунком у день народження?
- Найприємніше мені, коли вітають внуки - хлопчикові вісім років, у другий клас ходить, а дівчинка - першокурсниця медуніверситету. Прийдуть, притуляться... Це велике щастя. Я дуже люблю своїх онуків.
- Кого Ви хочете бачити на ювілеї?
- Передусім - друзів. Є високоповажні люди, яким би я був радий. Можливо, Катерина Михайлівна Ющенко завітає - була така розмова. Обіцяв приїхати Юрій Петрович Богуцький.
Сергій КОВАЛЕНКО
Біографія
Бокотей Андрій Андрійович, ректор Львівської національної академії мистецтв. Народився 1938 року на Закарпатті. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1965). 1970 рік - початок творчості в галузі художнього скла.
Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (2001), заслужений діяч мистецтв України (1989), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2002) за просторові композиції зі скла, народний художник України (2007).
Редакція тижневика "Україна і час" приєднується до численних привітань ювілярові і зичить йому творчого неспокою і нових звершень, любові й благодаті, здоров'я міцного й щастя без меж. З роси і води!
