Тернопільський Дон Кіхот

Як демократ першого призову Володимир Колінець долає новітню провладну корупцію

Із Володимиром Колінцем ми знайомі ще зі студентських часів. Наприкінці 1970-их він закінчив класичну філологію Львівського університету. Згодом, навчаючись в аспірантурі, ми перетнулися вже в Інституті літератури імені Т.Шевченка у Києві. А на початку 1990-их років Володимир "зірвався" у велику політику, ставши народним депутатом України першого демократичного скликання. Коли закінчилася каденція, він, на відміну від більшості своїх колег-депутатів, які спокусилися дармовими київськими помешканнями, повернувся на рідну Тернопільщину, де працював головою райдержадміністрації, викладачем. Зараз є заступником начальника обласного управління культури і водночас не покидає викладацької роботи.

Та найцікавішим є те, що Володимир не заспокоївся, не став догоджати тепер уже "демократичним і патріотичним" держимордам, які своїм господарським невіглаством і нестримною хіттю до наживи довели область "до ручки", змусивши тисячі людей Тернопілля шукати порятунку на заробітках у Росії, Польщі, Італії, Португалії чи Іспанії...

Весь вільний від основної роботи час пан Колінець бере активну участь у громадському житті краю, непримиренно бореться з місцевими корупціонерами та їхніми столичними покровителями. Всі їхні діяння Володимир висвітлює в ЗМІ. За цикл публікацій проти корупції перших осіб області, зокрема голови ОДА рухівця Івана Стойка (вже колишнього - зараз він став нардепом), Володимир Колінець отримав перемогу спершу на регіональному конкурсі журналістських доробків, а згодом і на загальнодержавному, який організував Український освітній центр реформ за підтримки проекту "Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні" (МSІ).

І це ще не повний доробок Володимира Колінця на громадській ниві. На початку цього року Асоціація народних депутатів України адресувала Володимирові Колінцю подяку "за плідну діяльність у справі розбудови парламентаризму й демократії в Україні". Його ім'я занесене до книги шани "Людина державного мислення".

Про невігластво і захланність тернопільського істеблішменту

- Володимире, чому об'єктом твоїх антикорупційних статей і відкритих листів до Президента став саме голова ОДА Іван Стойко - донедавна перша особа області?

- Тому що цей недалекий чолов'яга, який до 1996 року був на заробітках у Сибіру, де працював таким собі сучкорубом і заочно закінчив історичний факультет педінституту, раптом уявив собі, що вище від губернатора в регіоні - тільки Бог. І це страшно, коли людина, позбавлена елементарної культури, економічно-господарського мислення, раптом починає вчити людей цілої області, як їм жити. Гірше того - люди такого штибу завжди оточують себе посередностями, ба більше - декласованими елементами, щоби ті сліпо виконували волю "вождя". А воля у нашого екс-губернатора зводилася до одного - напхати якнайбільше "зелених" у кишені й накивати п'ятами до столиці. Саме так і сталося.

Цікава особливість: при спробах поставити під сумнів його професійний рівень і хоча трохи його покритикувати, пан Стойко завжди заявляв, що він - слуга Ющенка і виконує його волю. Очевидно, саме завдяки таким "державним діячам" рейтинг нашого Президента України постійно знижується.

- Можливо, Президент не знає, що насправді коїться в регіонах?

- Тоді що він за Президент?! Я неодноразово сигналізував у секретаріат Президента про факти корупції і некомпетентності керівництва Тернопільської області, але, на жаль, отримував лише формальні відписки. А як тоді сприймати слова Ющенка, які він виголосив у сенаті США, про те, що "сьогодні Україна дивиться у майбутнє з великою надією. Результатом чесних виборів став прихід на державні посади нової генерації політиків, не обтяжених комплексом радянського минулого. Це чесні, патріотичні й професійні люди..." Якщо цих так званих "нових політиків" уособлює пан Стойко, то в Україні справді біда, а Вікторові Андрійовичу таки треба повертатися плекати бджілок, а не мріяти, як стати вдруге Президентом.

Опонент губернатора

- Однак повернімося до конкретики: що ж натворив на Тернопільщині цей Стойко, який "допоміг" тобі стати лауреатом всеукраїнського антикорупційного конкурсу?

- Легше сказати, яких гріхів він не вчинив, бо вся його робота зводилася до того, що він фактично добивав і так дуже кволий господарський організм Тернопільщини. Прикладів більш, ніж достатньо. Усі його "досягнення" я перерахував у публікації "Заберіть від нас Стойка!" в одній тернопільській газеті. Думаю, львів'янам буде цікаво прочитати про його "подвиги" на посту губернатора, адже, наскільки знаю, ваш Петро Олійник теж мав проблеми з законом.

Так ось, у цій статті я звинуватив уже екс-голову ОДА щодо десяти позицій. Коротко перелічу їх. На мою думку, Іван Стойко - абсолютно непідготовлена людина для державної діяльності. До того ж, він не вміє і не хоче вчитися мистецтву управління.

Пан Стойко оточив себе лакузами, а на посади голів деяких районних адміністрацій призначив людей, які навіть не мають вищої освіти.

Свою дружину відразу влаштував на посаду заступника начальника головдержслужби, хоча у неї диплом випускниці Комерційного інституту (технікуму). До того ж, працювала вона до призначення всього лиш... бібліотекарем.

Доньку пана Стойка, яка вчилася у Львові на підготовчому відділенні університету, тричі на тиждень із Тернополя возило туди і назад службове авто ОДА "Тойота-Крузер".

Стойко настільки ласий до наживи, що влаштував на роботу в ОДА навіть трьох "лівих" прибиральниць, щоб і з цього мати зиск.

Ще одне. Акт ревізії підтвердив, що за рік в ОДА було нецільових використань транспорту на 160 тисяч гривень.

Мені вдалося роздобути реальні статистичні дані, де наша область - на самому дні майже з усіх показників соціально-економічного розвитку в Україні. У той же час до Києва служба Стойка постійно рапортувала, що у нас намітилися якісь міфічні "економічні прориви" і твориться "тернопільське економічне диво".

Стойко, на мою думку, є ще й примітивним квартирним аферистом. Він незаконно заволодів трикімнатним помешканням покійного викладача медуніверситету в престижному районі міста, підробивши через півроку після смерті власника квартири документ, що той був наче винен Стойкові 18 тисяч умовних одиниць. Водночас колишній губернатор є власником ще одного помешкання у Тернополі, а також у Києві.

Саме тому він не користувався і не користується жодним авторитетом серед депутатів обласної ради, навіть у своїй рідній фракції "Наша Україна". Побачивши на ділі, хто такий Стойко, депутати-нашоукраїнці перманентно покидають і так не густі ряди фракції.

Секрети антикорупційного жанру

- Як вдається тобі, гуманітарієві, оперувати документами, що розвінчують фінансово-господарські зловживання високих обласних посадовців? Чи не пробували ці панове та їхні поплічники залякати чи перекупити тебе?

- Працюю в управлінні культури ОДА, тому бачу цей "мурашник" зсередини. Багато апаратників не сприймали стиль керівництва Стойка і його команди, тому із задоволенням розповідали мені про секрети їхньої управлінської (точніше - шахрайської) "майстерності". А ще у мене, як колишнього народного депутата, є чимало друзів, які працюють у секретаріаті Президента, в Кабміні, в інших державних структурах.

- Твоє журналістське визнання: якою була його ціна?

- Нині, у контексті сказаного, годилося б висловити панові Стойку подяку, що його діяльність на посаді голови ОДА була такою "благодатною" для написання статті "Заберіть від нас Стойка!", яку так високо оцінили в журналістських колах. Але це, як кажуть, сміх крізь сльози. Після публікації мав чимало неприємностей на роботі. Та жодного разу не пошкодував, що взявся за перо - бо писав з вірою, що правда колись восторжествує. Так, власне, і сталося... Тепер ті, хто був причетний до винесення мені догани, ховають очі. Скажу відверто, навіть не сподівався такої високої оцінки. Для мене ця перемога особлива ще й тому, що ніколи не працював професійним журналістом.

- Подейкують, що після відставки Стойка чимало його підлеглих дякували тобі за сміливість...

- Як держслужбовці, вони добре розуміли, на який ризик я наражався, адже у системі держслужби нечувано, щоби підлеглий публічно критикував і висміював свого начальника. Через статтю мав чимало дискусій із декотрими рухівцями. Вони вважали, що Стойка не треба критикувати, бо "він - наш". Але я не мовчав і не буду мовчати, як би мене знову не пробували залякати чи підкупити. Як громадянин і патріот України, як депутат Верховної Ради, котра проголосувала за незалежність України, я не можу стояти осторонь і дивитися, куди ведуть мою батьківщину її недолугі керманичі як у Києві, так і в регіонах.

- Над чим зараз працюєш?

- В області зараз такий безлад, що для журналістів роботи непочатий край. Мене особливо цікавить, за якими критеріями призначають керівників області, районів, адже незабаром можуть відбутися вибори до місцевих рад, а тому дуже важливо зрозуміти, хто прийде завтра до влади. Ми ж не можемо чекати, що з Києва нам скажуть, як жити. Центральна влада сама заблукала, як кажуть, між трьох сосен...

Мирослав ГРЕДІЛЬ