Фенікс української книги знову постає

Торік за бюджетні кошти видано 135 книжок загальним накладом 650 тисяч примірників

Відепатували вибори. Дякувати Богові, радійники і телевізійники, а за ними й преса, забули про рідних (?) і таких здебільшого ненадійних "звитяжців" та "аутсайдерів" перегонів... Віддзвеніли й новорічні та різдвяні свята. Навіть святий Миколай зі своїми подарунками вже призабувся. Цукерки з'їли, новенькі штаненята з кросівками теж добряче поношені, на нові "мобілки" друзі перестали реагувати... Про все переговорено, всіх обмовлено... Ото в такий час - щоправда, далеко не в багатьох - погляд усе частіше привертає книжка.

Розгортаєш її - і перед очима постають мальовничі краєвиди, збігають чиїсь захоплюючі життя, вирують пристрасті, змушують задуматися філософські розмірковування... Часи і пори року, характери і долі, країни і планета в цілому... Та, мабуть, не лише у післясвятковий час хочеться хоча б на мить торкнутися чогось вічного. І саме таким є книга - цей прекрасний, чи не один із наймудріших винаходів людства. Вона пережила століття, але все ще бентежить і хвилює, збагачує і виховує, дає знання і вчить, як жити... Саме тому в широкому книжковому потоці важливо знайти її, ту конче зараз потрібну тобі книжку.

Знову черги у... бібліотеках

Так уже повелося, що книжка посідає чи не в кожній українській родині почесне місце. Ще в ХV--ХVII ст. зарубіжні мандрівники, які побували у нас, із здивуванням відзначали освіченість українців, їхню прихильність до читання. Згадаймо хоча б славну княгиню київську Анну Ярославну, в посагу якої серед найдорожчого була знаменита книжка - Євангеліє. Вона збереглася до наших днів і є святинею для французького народу. І як би ми сьогодні не нарікали на сутужне наше життя, на падіння інтересу до книги, до читання, вона все-таки є в Україні серед украй необхідних речей - в освіті, на виробництві, зрештою, на дозвіллі.

Та й держава (тобто владні інституції - від Президента і Голови Верховної Ради аж до сільського чи міського голови), здається, починає розуміти особливу роль, яку відведено друкованим виданням. Недарма 2007-ий було проголошено Роком української книги. І це справді дало ефект, нехай і не максимально очікуваний. Побільшало радіо- й телепередач, присвячених книжці, слово задзвеніло із вуст письменників (вони все частіше "проривалися" на теле- й радіохвилі), нарешті зрушила з місця справа із наповненням (чи то пак, оновленням) бібліотечних фондів. І навіть уперше - ура! - Держкомтелерадіо України в 2007 році виконало програму "Українська книга", згідно з якою за бюджетні кошти випущено 135 книжок загальним накладом 650 тисяч примірників. І це сталося, що цікаво, навіть за влади, яка (чесно зізнаймося) не дуже прихильно ставилася до книжки - до того ж, української (згадаймо хоча б, як "красиво" цей уряд провалив 2006 року програму "Українська книга").

Попри всі ці загальні чи часткові негаразди, незважаючи на якісь там негативні тенденції в книгодрукарській галузі, книжка в Україні, мов той фенікс, укотре відроджується. Справді-бо, останніми роками, як стверджують славні трударі-бібліотекарі, до книгозбірень повертається читач, особливо молодий, за окремими виданнями "вишиковуються" черги. Це приємно, бо віриться, що українське слово знову є затребуваним.



Радує львівське письменство

Втішним на цьому тлі є поява нових творів наших місцевих авторів. Наприклад, філософською повістю "Крук, або П'ятдесятилітня війна" (у журналі "Дзвін", № 9-12 за 2007 рік) нагадав про своє 70-річчя відомий львівський письменник Левко Різник. Твір цей, наповнений глибокою мудрістю, за гостротою порушених проблем вирізняється таки із нинішнього книжкового потоку. Втішила читача - любителя поезії новою книжкою не менш знана в Україні поетеса Марія Людкевич. Її збірка "А час - як вітер" побачила світ у видавництві "Сполом". А ось-ось на книжкових полицях заясніє ще одне її дітище - "Квітка, якою тішиться Бог..." Остання збірка ввібрала творчий доробок поетеси за досить тривалий часовий відтинок. Вона, не сумніваємося, викличе широке зацікавлення - і змістом, і формою, і новими підходами до висвітлення життєвих проблем. Цікавими виданнями наприкінці минулого року порадували читачів дві видатні львів'янки: Анна Канич - "Молюсь за Україну" і Зеновія Байко - "Життя прекрасне - наче пісня..." Обидва - це зібрання пісень, які пройшли через серце, душу.

Цей перелік можна продовжувати ще довго. Бо справді є про що розповідати - і про новий роман Василя Стефака, який висунуто на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка; і про нову книжку Богдана Стельмаха, яка теж є серед пошукувачів цієї ж відзнаки; і про збірку Ганни Вівчар, удостоєної минулого року літературною премією ім. Маркіяна Шашкевича; і про нові книжки Романа Іваничука, Андрія Содомори... Рік був доволі успішним для львівського письменства.

Серед січневого книжкового потоку найбільше прикували нашу увагу два видання. Це книжка Валерія Войтовича "Коляда. Дитячі щедрівки, колядки та засівалки" (Рівне, 2007, 223 с.) і дослідження Назара Горбача "Справжній Михайло Драгоманов" (Львів: "Каменяр", 2008, 167 с.). На перший погляд, навіть важко пояснити, чому саме ці два видання виокремилися. Можливо, це спричинено їх доволі симпатичним оформленням (львівські поліграфісти - книжкова фабрика "Атлас" та ТзОВ "Книгодар" - таки постаралися на славу і засвідчили вкотре свою високу професійну здатність), чи новаторським підходом до висвітлення теми, чи ще чимось... Звісно, було б неправильно відкинути будь-який із цих аргументів. Спільним же, на наш погляд, для цих книжок є актуальність тематики і майстерне її опрацювання.



Радуйся, земле, Коляда йде!

Валерій Войтович (добре знаний в Україні передусім своєю енциклопедією "Українська міфологія" і дослідженням "Генеалогія богів давньої України") цього разу звернувся до теми Коляди - магічного образу української міфології. В анотації автор (він же й видавець) зазначає, що "Коляда" - це захоплююча розповідь про дивовижний світ, у якому жили наші предки. На основі історичних джерел та багатющого фольклорно-етнографічного матеріалу авторові вдалося відтворити один із найколоритніших та найулюбленіших образів української міфології. До книги ввійшли також новорічно-різдвяні дитячі щедрівки, колядки, засівалки та поздоровлення (віншівки), зібрані у багатьох регіонах України. Їх коріння сягає тисячоліть. Видання стане в пригоді викладачам народознавства, студентам вищих навчальних закладів мистецтва та культури, всім, хто цікавиться українською народною творчістю. Ця книга зацікавить кожного, хто шанує наші давні звичаї та обряди. Мені б хотілося порадити читачам - шанувальникам доброї літератури, обов'язково придбати це унікальне видання для своєї домашньої книгозбірні. Вона мала б бути серед тих десяти (двадцяти чи тридцяти - як у кого!) книжок, якими в родині гордяться, які вважають золотим надбанням для душі. А якщо зважити, що книга ця спрямована до дитячих душ, то необхідність її присутності у наших домівках незаперечна.



Невідомий Драгоманов

Назар Горбач - у книжковій справі людина вже добре знана. З-під його пера з'явилося декілька монографій із питань української філософії, підручники для студентів вищих навчальних закладів. Шанувальникам книги добре знані його науково-популярні видання "Невідомий Сковорода", "Микола Гоголь: життя і духовна драма генія", "Життя та творчість Тараса Шевченка", "Філософські переконання Івана Франка", "Філософія Памфіла Юркевича", публіцистичні есеї "Обдурена країна", "Що таке солідаризм" та ін.

Цього разу вчений звернувся до життя й діяльності справді культової постаті української історії - Михайла Драгоманова. Не є таємницею, що ще й досі титанічна діяльність цього світоча української культури на ниві українсько-державницького будівництва не висвітлена належним чином. 1991-го, коли відзначали 150-річчя Драгоманова, ювілейний оргкомітет пообіцяв видати його 20-томник. Жоден із томів, на жаль, ще не побачив світ.

Загальновідомо, що М.Драгоманов упродовж усього життя залишався вірним соціалістичному вченню, причому не популярному в ті часи марксизму, а радше утопічному його варіантові - громадівському. Що спонукало цю європейськи освічену людину бути відданим своєму утопічному ідеалу, вступати в затяті суперечки з російськими та українськими прихильниками інших соціалістичних учень? Передусім на це питання спробував відповісти автор.

М.Драгоманов був майстерним політичним тактиком, пропагандистом і захисником народних інтересів. З цього погляду він - непримиренний борець з усяким назадництвом, яке пов'язував передусім із релігійністю. Особливо випукло в цьому розумінні постає його особистість у ставленні до галичан. Тому тема "Драгоманов і Галичина" також зацікавила автора.

Загалом же Н.Горбач розкрив складний і неоднозначний життєвий шлях видатного українського вченого і громадсько-політичного діяча, висвітлив його вклад у становлення історико-політичних концепцій української теоретичної думки другої половини ХІХ століття, які спричиняли гостру полеміку в середовищі української (і не тільки) науково-творчої еліти.

Дмитро САПІГА