«Найдовший мій піст тривав 40 днів…»
48-річний львівський священик Володимир Білоцький, кандидат у майстри спорту з лижних перегонів, на Водохреща змагатиметься за першість області
Призи він виборює щороку. 2007-го посів перше місце на першості Львова, п’яте - на всеукраїнських змаганнях у Києві. Цьогоріч під час обласних змагань у Розлучі “Гірський біг” був, здавалося, за мить до перемоги, та, на жаль, збився з дороги... Чимало людей дивуються. Як? Священик - кандидат у майстри спорту? Натомість для отця Володимира лижі - спосіб життя, без якого він себе вже не уявляє. При церкві Святого архістратига Михаїла створив й очолює молодіжну спортивну секцію, члени якої входять до Марійської спільноти.
Гордість спортивної школи
Перед кожним змаганням у церквах місцевих сіл отець Володимир спеціально для спортсменів удосвіта відправляє Службу Божу, потім переодягається, стає на лижі - і чимдуж на турнір... Як священик поєднує служіння Богу зі спортивними звершеннями? Що спочатку заполонило його серце - віра чи захоплення спортом? З отцем Володимиром ми зустрілися у захристії Божого храму - церкви Святого архістратига Михаїла, де священик щойно відправив Богослужіння.
- Церкву і спорт порівнювати неможливо, - каже отець Білоцький. - Спортом я захоплююся, він тримає мене у добрій фізичній формі і не дозволяє розслаблятися. А служіння у церкві - це зміст мого єства, це життя у Бозі. До 28 років я нічого не знав про Господа. Навіть в думках не припускав, що стану священнослужителем.
Народився Володимир Білоцький у селі Чайковичі Самбірського району, що на Львівщині. За часів Союзу батьки боялися водити сина-відмінника до церкви. Натомість на «ти» він був із радіофізикою, туризмом та спортом. Його називали гордістю місцевої спортивної школи. А найбільше хлопець захоплювався лижними перегонами - у 15 років навіть виграв чемпіонат Львівщини серед школярів. Тоді Володимирові присвоїли перший розряд із п’яти видів спорту: футболу, баскетболу, настільного тенісу, лижних перегонів і багатоборства.
Найближчі друзі з фізичного факультету Львівського університету ім. І. Франка, де після закінчення школи Володимир здобував фах радіофізика, вірили: якщо змагається Білоцький - призове місце гарантоване. І сподівання своїх колег Володимир виправдовував. Це було престижно для факультету. Довіру студентів, тренерів та викладачів юнак підкріплював не лише спортивними грамотами і медалями, а й “п’ятірками” на іспитах.
- Найстарша моя донька Марія (вона закінчила ЛНУ ім. І. Франка, здобуває в Люблінському університеті фах родинного психолога) під час навчання у Львові входила до збірної університету з лижних перегонів. Прививаю любов до спорту й своїм молодшим дітям-школярам - Соломії та Павлику. Коли випадає нагода, беру їх на змагання, - розповідає настоятель церкви.
У духовну семінарію - без іспитів
Коли ж Володимир Білоцький захопився духовною літературою? Адже ні у дитинстві, ні за шкільною партою бути священиком і не мріяв. Сталося це... у 28 років. Саме тоді він уперше висповідався. На той час був одруженим, мав доньку. Церкву тоді переслідували. Випадково Володимир познайомився з чоловіком на ім’я Любомир (він тепер - священик). Той і розповів про Білоцького владиці Володимирові Стернюку. Саме митрополит запропонував юнакові вчитися на священика.
- Зізнаюся, - каже отець Володимир, - тоді я достеменно не усвідомлював, що мені пропонують. Я цього не розумів і навіть не дуже прагнув... Пригадую, на початку вересня приходить отець Любомир - і до мене: «Ви чому не на навчанні?» Яке навчання?! Я ж не здавав жодного вступного іспиту в духовну семінарію! Та й хіба витримав би іспити, якщо не знав ні церковних співів, ні дат церковних свят, ні катехизмових правд?! Моя дружина дала письмову згоду на те, аби я став священиком, і владика написав на документах: «Зарахувати». Це був перший набір у духовну семінарію після багатьох років підпілля... Спочатку я служив при церкві Святого Юра. Тепер понад десять літ - настоятель храму Святого архістратига Михаїла.
Врятував... піст
Поки ми розмовляли з отцем Володимиром, у захристію зайшла жінка. “Прийшла поради просити, - звернулася вона до священика, - як правильно постити”. Отець Білоцький пояснив: парафіян, які звертаються до нього з таким проханням, він оздоровлює кількатижневими постами. Тобто люди вживають лише дистильовану воду і постять під його наглядом. Виявляється, сам настоятель церкви вже понад 20 літ оздоровлюється голодуванням.
- Зрештою, це радше піст, - каже отець Володимир. - Скільки вживати води? Норми немає. Води можна пити стільки, скільки потребує організм. Якщо людина робить так, як раджу я, стан здоров’я не погіршиться. Найдовше я постив 40 днів. До слова, світовий рекорд тривалості посту - 92 доби: чоловік цей час уживав лише воду. Церковні пости - це один із найсильніших способів духовного очищення, а відтак - фізичного. Бо часто люди переїдають, не дотримуються роздільного харчування - нищать свій організм.
Настоятель церкви розповів, що шість років тому за допомогою посту він врятувався від інвалідності. Адже ні масажі хребта, ні пігулки, які призначили йому лікарі, не допомагали побороти сильний біль у спині. У Володимира Білоцького оніміла ліва нога - він зліг. Тоді на кілька тижнів повністю відмовився від їжі. Що цікаво, 28-ої доби нога почала “оживати”. Ще через тиждень священик знову став на ноги. Відтоді забув про хвороби...
- Вільного часу, - говорить отець Білоцький, - у мене обмаль. Щоби не втратити спортивної форми і підготуватися до змагань, увечері віднаходжу кілька годин для тренувань. Під час легкого бігу намагаюся сконцентруватися на молитві. Бо господарі свого часу-- ми самі. Життя - в наших руках. І в Божих...
Валентина ШУРИН
Фото Валентини ШУРИН
