Сергій ДЗІНЗІРУК: "Хотів би спробувати свої сили у США"

Щось дивне відбувається довкола українських боксерів-професіоналів, які виступають під егідою німецької компанії "Універсум". А зібрані там одні з найсильніших представників нашої держави у цьому виді спорту (за винятком хіба братів Кличків, які не без проблем вирвалися з "Універсуму" і вирушили у "вільне плавання"). То львів'янин Андрій Котельник у чемпіонських боях ніяк не може вибороти омріяний титул чемпіона світу, хоча на думку всіх без винятку (окрім "лише" суддів) саме він мав би бути переможцем за версією WBA. То із уже чинним чемпіоном Сергієм Дзінзіруком кояться незрозумілі речі.

Справа в тому, що 19 січня Сергій уже вп'яте мав відстоювати свій титул чемпіона світу за версією WBO у двобої проти чеха Лукаша Конечни. Однак кілька днів тому з'ясувалося, що бій не відбудеться через травму українського боксера, якої він зазнав під час тренування. Цікаво, що цей поєдинок уже переносили - він мав відбутися ще у листопаді минулого року. Тоді офіційною причиною стала травма Конечни.

Напередодні від'їзду Сергія Дзінзірука в Німеччину для підготовки до бою 19 січня кореспондент "УіЧ" поспілкувався з ним. І хоча зараз уже багато чого змінилося через перенесення поєдинку, втім, низка міркувань Сергія (зокрема - щодо доцільності перебування його та інших українських боксерів в "Універсумі") аж ніяк не втратили актуальність.

"В "Універсумі" - бардак"

- Скажіть, як почувається боксер, коли в останній момент зривається бій?

- Це дуже неприємно і важко. Адже два з половиною місяці ти до нього готуєшся, налаштовуєшся, витрачаєш на це і нерви, і сили - а потім тобі повідомляють, що бою не буде. Чесно кажучи, коли в листопаді я довідався, що поєдинок з Конечни перенесли, я наступні два дні після цього ходив сам не свій - не знав, куди приткнутися, що робити. Тобто було якось трохи складно у моральному плані, та потім, з плином часу, все повернулося у звичне русло. Але зрозуміло, що такі речі негативно позначаються на підготовці та на боксерові.

- Минулого року Ви провели лише один бій. Цього достатньо?

- Аж ніяк. Саме тому я вважаю 2007 рік не вельми вдалим. Хотів би проводити два-три поєдинки щороку. До речі, про це збираюся серйозно поговорити з менеджерами свого клубу "Універсум", оскільки теперішній стан справ, м'яко кажучи, мене не надто задовольняє.

- До речі, про "Універсум". Частенько можна почути нарікання від наших боксерів, які співпрацюють із цим клубом, щодо рівня організації двобоїв. У Вас таких проблем немає?

- Справді, така проблема існує. Річ у тім, що "Універсум" замало приділяє уваги українським боксерам. Ваш земляк Андрій Котельник - яскравий тому приклад. Він уже давно мав бути чемпіоном світу, але через невдалу організацію поєдинків, недостатню активність менеджерів ним досі не став. Щодо мене, то цей бардак, який відбувається у клубі, насторожує, викликає підозри і змушує думати про завершення співпраці з "Універсумом". У мене незабаром закінчується контракт, і я довго мізкуватиму над тим, чи продовжувати його. Хоча представники "Універсуму" вже благають мене про це. Я хотів би спробувати свої сили у США. Тим більше, що є попередні пропозиції. Однак поки не завершиться контракт із "Універсумом", більше про це нічого не скажу - навіть не просіть (сміється).

- Чи не почуваєтеся Ви та Ваші друзі-українці в "Універсумі" "другим сортом" через те, що не є німцями?

- Навіть не будучи боксером, в Німеччині справді почуваєшся людиною, яка просто приїхала туди заробити. Німці саме так до нас ставляться. Все добре, все по-дружньому - вони всміхаються, допомагають, але все одно відчувається, що ми - українці, а вони - німці. Тому таки є те відчуття, про яке ви питали, що ми, так би мовити, - представники країни "другого сорту".

- А зі сторони суддів немає упередженого ставлення через те, що ви - український боксер? Адже на рівні любительського боксу таке трапляється дуже часто.

- Ви правильно відзначили, у любителів це спостерігається часто. У професіоналів же такого немає. Адже ми боксуємо за "Універсум", а там уже немає жодної різниці, з якої ти країни, головне - за який клуб виступаєш.

"Без боксу не уявляю життя"

- Окрім активних занять боксом, Ви ще є президентом дитячого боксерського клубу в Броварах. Взагалі це доволі незвична особливість українських боксерів - намагання допомагати підростаючому поколінню ставати на ноги. Навіщо це Вам?

- Просто ми самі були дітьми, ще добре пам'ятаємо, як це було, в яких умовах ми виростали, коли не було ні грошей, ні підтримки. Тому хочеться зробити те, що в наших силах, для теперішніх юних боксерів, щоб у них були хоча б трохи кращі умови, ніж у нас. Я ж бачу, як хлопці тренуються, їхню жагу, талант, бажання. Переконаний, їх варто підтримати, щоби вони боксували далі, бачили перспективу. Адже це і престиж клубу, а загалом - престиж країни. Саме тому ми цим займаємося. А от що всі ми якось долучаємося до цього - й Андрій Котельник, і брати Сидоренки, та й інші боксери - то це якось так співпало. І я думаю, що лише завдяки людям, які займаються українським боксом, він утримуватиметься на плаву й розвиватиметься надалі.

- Як розпочалася Ваша кар'єра у боксі?

- Коли мені було дев'ять років, до школи прийшов молодий спеціаліст і відкрив секцію боксу. Спочатку займатися пішов мій старший брат Олександр. А коли він приніс додому боксерські рукавиці та форму, то і мені закортіло спробувати. Так я почав тренуватися. Згодом були думки покинути це заняття, але я залишився у боксі завдяки тренерові, який переконав мене і надалі тренуватися, бо бачив у мені перспективи. Так я потрапив у збірну України, почав їздити на змагання - чемпіонати світу, Європи, Олімпійські ігри. Тоді й зрозумів, що моє життя вже дуже міцно пов'язане з боксом.

- Як розвивалася Ваша любительська кар'єра?

- Я був учасником чемпіонатів Європи і світу, Олімпійських ігор в Атланті, Ігор доброї волі. Посів друге місце на чемпіонаті світу. Тобто всі змагання, які було можливо пройти серед любителів, я пройшов - і дещо таки здобув. Цей період згадую з приємністю. Та згодом, коли з'явилася можливість перейти у професійний бокс, я зробив це.

- Коли це відбулося?

- Наприкінці 1998 року. В грудні я підписав контракт із професійним англійським клубом у Лондоні. Мені тоді було 22 роки. А згодом перейшов в "Універсум", після чого моя кар'єра стала більш відомою шанувальникам боксу.

Андрій БОЙКО