Дублювання не порушуватиме прав нацменшин
Росія «стурбована», що для українців іноземні фільми перекладатимуть рідною мовою
Ще на початку 2006-го Кабмін постановив: обов’язково дублювати, озвучувати і субтитрувати всі іноземні фільми українською мовою. Були визначені терміни і кількість стрічок. Із січня 2007-го - 50 відсотків фільмів мали бути перекладені українською, з липня - не менше 70%. Натомість Міністерство культури і туризму та національні дистриб’ютори підписали меморандум про співпрацю, у якому передбачено, що до кінця минулого року мали стовідсотково дублювати фільми для дитячої аудиторії та половину стрічок - для дорослої.
«Планових показників», на жаль, на сьогодні не досягли. Але «процес пішов». Відзначив це і Президент Віктор Ющенко: «Українська мова повертається в кінозал, і це є одним зі свідчень того, що держава формує національне середовище… Нація з усіх сторін починає дедалі більше розуміти консолідуючу роль мови».
Годі було чекати іншого - поборники «великого и могучего» сприйняли вимоги щодо дублювання іноземних фільмів українською як чергові «утиски» рідної мови й заходилися судитися. Втрутилися 60 народних депутатів. Вони звернулися до Конституційного суду із поданням, в якому наголошували, що норма Закону України «Про кінематографію», якою визначається порядок розповсюдження іноземних фільмів на території нашої держави, трактується неоднозначно, а також сумнівно застосовується. КС поклав край «розборкам». Наприкінці грудня 2007-го він вирішив: іноземні фільми не підлягають поширенню і демонстрації в Україні, якщо вони не дубльовані, не озвучені або не супроводжуються субтитрами державною мовою. А центральний орган виконавчої влади у сфері кінематографії не має права надавати ні юридичним, ані фізичним особам - суб’єктам кінематографії право розповсюджувати та демонструвати такі стрічки, а також не має права видавати відповідне державне посвідчення.
Не забарився із «ґвалтом» щодо ухвали Конституційного суду департамент інформації і преси МЗС Росії. У розповсюдженому цими днями коментарі українську владу звинуватили у «черговому підтвердженні небажання повністю і сумлінно виконувати свої міжнародні зобов’язання». Дії, що провадяться в сфері кінематографії, на переконання Москви, «не відповідають Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, що передбачає заохочення владою поширення кінопродукції мовами меншин». «Старшу сестру» також турбує, що «рішення обласної і міської влади низки регіонів України про надання російській мові статусу регіональної визнані такими, що не відповідають Конституції країни, й опротестовані прокуратурою».
Багато в чому можна погодитись із коментарем російського «випаду» народного депутата України Ганни Герман. Так, наша мова, культура «багата, яскрава і гарна, і змушувати когось силоміць її любити не треба. Варто лише показати її красу. Чого, до речі, не робить бездарний дубляж, який критикують. Штучна, вихолощена, калькована мова. Вона відштовхує, а не прихиляє. З такої мови кепкують, її зневажають. І все тому, що ділки від дубляжу лобіюють не українську мову, а свій бізнес. Українські переклади тепер обов’язкові. Це великі заробітки для тих, хто тримає під контролем цей вид бізнесу…»
Але є й інший бік справи. Не потрібно вчити українця варити борщ. Не варто нав’язливо й грубо тикати в так зване мовне питання. «Це українські клопоти. Це наші проблеми, наше сміття. Чи виносити його з хати - нам вирішувати. І, звичайно ж, навіть найкращі сусіди не повинні напряму втручатися в наші клопоти…» - підсумовує Ганна Герман.
Пані депутат має рацію. Має рацію і Конституційний суд, який дійшов висновку, що обов’язкове дублювання фільмів не порушуватиме прав національних меншин.
І на довершення. У нещодавньому листі до прем’єр-міністра Президент висловив стурбованість ситуацією, що склалася навколо забезпечення умов функціонування національної кінематографії. У проекті держбюджету на 2008 рік на програму «Створення та розповсюдження національних фільмів» передбачено 50 мільйонів гривень. Цього вистачить, на думку фахівців, лише на 5 повнометражних та 30 короткометражних неігрових стрічок. Водночас на вітчизняний кіноринок щороку завозять 10 тисяч фільмів іноземного виробництва. За таких обставин українське кіно позбавлене можливості впливати на вітчизняний культурно-інформаційний простір, формувати національну ідентичність, сприяти консолідації суспільства.
Георгій ОЛЕНКО
