Найсильніша українка Ольга Коробка планує підняти в Пекіні рекордну вагу - свою... власну

Олімпійська ліцензія майбутньої землевпорядниці

Із вересневого чемпіонату світу з важкої атлетики, що відбувся у Таїланді, чемпіонка Європи, студентка Львівського державного аграрного університету 22-річна Ольга Коробка привезла три бронзові медалі: у ривку вона підняла 126 кг, у поштовху здолала 155 кг, сумарно - 281 кг. Навесні у Страсбурзі на європейській першості українська "коробочка", як її жартома називають спортсмени та журналісти, стала чемпіонкою, встановивши новий континентальний рекорд у ривку - 133 кг. Тоді ж у сумі Ольга підняла значно більше, ніж на світовому чемпіонаті, - 293 кг.

- Олю, чого забракло в Таїланді для "золота"?

- До чемпіонату світу я готувалася на спортивній базі у Конча-Заспі під Києвом. Це був проміжний етап із прицілом на пекінську Олімпіаду-2008. Ні про що інше, окрім тренувань, не думала - день був розписаний по хвилинах, працювала без вихідних. Скажу відверто - на цьогорічному чемпіонаті світу ми не планували встановлювати нові рекорди чи завойовувати конкретно "срібло" або "золото". Головним було - привезти медалі й вибороти ліцензію на участь у Олімпійських іграх 2008 року. З цим завданням я впоралася. А перемогли, звісно, спортсменки Кореї та Китаю. На даному етапі з ними дуже складно боротися.

- Азійські важкоатлетки залишаються фаворитами Олімпіади?

- Вони, а також спортсменки США. Саме представниці цих країн останніми роками регулярно б'ють світові рекорди. Я наразі не знаю, у чому таємниця їхнього постійного успіху - можливо, там інша система тренувань, інші підходи. Європейські ж спортсменки значно слабші. Можливо, я - виняток, бо реальних суперниць у Європі наразі не видно. Хіба білоруска Катерина Шкуратова? Проте її результат у двоборстві на європейській першості виявився на 37 кг менший від мого. Розрив, погодьтеся, чималий. Щоправда, вона постійно прогресує, тож незабаром може стати для мене сильною конкуренткою.

- Як відреагували українські спортивні чиновники на твій результат у Таїланді?

- Та особливої реакції не було - зателефонували, привітали. От і все. Їх переважно цікавлять олімпійські медалі, а не проміжні результати на чемпіонатах світу чи Європи.

- А що завадило тобі повторити результат, який здобула на європейській першості?

- Чемпіонат світу було організовано дуже добре. І проживання, і харчування - все на найвищому рівні. А результат... Можливо, далося взнаки те, що там інший клімат, інший часовий пояс.

- Що потрібно для того, аби привезти в Україну золоту олімпійську медаль?

- Нічого прогнозувати не хочу, аби не наврочити. Завдання мінімум - потрапити у призову трійку, а далі - побачимо.

- Як розпочинався твій шлях у такий нежіночий вид спорту, як важка атлетика?

- У моїй сім'ї не було спортсменів. Батько працює охоронцем, мати - домогосподарка. Навчалася я у звичайній школі в місті Бобровиці на Чернігівщині. Там був шкільний спортзал, більше схожий на звичайний підвал, де підлітки займалися важкою атлетикою - іншого виду спорту в місті не було, тож я не мала вибору. Оскільки з дитинства була міцної статури, хотіла займатися "вагомим" видом спортом. Тож у третьому класі пішла туди тренуватися. Поступово зрозуміла, що зможу досягнути непоганих результатів у важкій атлетиці.

- Якщо не секрет, яка зараз твоя вага?

- З цього приводу зовсім не комплексую: 160 кілограмів при зрості 182 сантиметри. Однак вага постійно коливається - від 160 до 170 кг. Це залежить від навантажень, тому скинути кілька кілограмів за один тренувальний день - не проблема. Перед змаганнями мене навіть не зважують. На око видно, що я - найважча. Та й прилад для зважування розрахований лише на... 150кг.

- Олю, що робитимеш після Олімпіади? Залишишся у "великому спорті"?

- Чесно кажучи, ще не знаю. Хотілося б хоч трохи відпочити, побути вдома серед рідних. А проблем із тим, чим зайнятися після Олімпіади, сподіваюся, не буде. Адже я не лише спортсменка, ще й студентка - навчаюся на землевпорядному факультеті Львівського державного аграрного університету. Тож навіть коли покину спорт, зможу працювати за фахом.

- А спорт не заважає навчанню?

- Намагаюся робити так, аби не постраждало ні навчання, ні спорт. Поки що це вдається. Чесно кажучи, в університеті завжди з розумінням ставляться до того, що я - професійна спортсменка. Й однокурсники, і викладачі, і наш ректор Володимир Снітинський уважно стежать за моєю кар'єрою у спорті, вболівають. Зрештою, в нашому вузі завжди піклувалися (і піклуються) про фізкультуру та спорт. Тож серед студентів я - не одна відома спортсменка. Тут навчаються й інші призери міжнародних та всеукраїнських змагань із найрізноманітніших видів спорту. І до всіх нас ставляться з розумінням, поважають і допомагають.

Ірина ВОРОНЯК