"УПА зродилась на Волині..."
14 жовтня найтривалішому українському руху опору в підпіллі виповнюється 65 років
У день створення Української повстанської армії, на свято Пресвятої Покрови, знову на майданах по різні сторони барикад стоятимуть громадяни України. Саме цього дня, як і 9 травня, починаєш розуміти, що слова про національне примирення, які так люблять проголошувати вітчизняні політики, залишаються всього лиш передвиборною риторикою. Для тих, хто святкує 9 травня, 14 жовтня і далі залишається днем скорботи - так само, як і для тих, хто святкує 14 жовтня, днем скорботи є травневе свято...
З кожним роком ветеранів УПА і Радянської армії, які зі зброєю в руках захищали кожен свою батьківщину, стає все менше, проте суспільна напруга від цього не спадає. І винні у цьому як політики-радикали, так і історики, які й далі однобоко інтерпретують історію, малюючи її лише чорними і білими кольорами. Комусь таки вигідно, щоби народ і далі вважав, що бійці УПА - це есесівці і поліцаї, фашистські прихвосні, колабораціоністи... І цей міф, нав'язаний багаторічною радянською пропагандою, спростувати ой як нелегко! Кожна зі сторін примудряється блискуче не чути іншу й виголошувати гасла замість фактів.
Тішить хіба що те, що все-таки є хоч поодинокі спроби поглянути на ситуацію критично й розірвати зачароване коло драматичної історії українського партизанського війська, що боролося за свободу й незалежність України під час Другої світової війни. Одним із найкращих дослідників цієї теми був львівський історик Юрій Киричук, який, на жаль, помер 1 жовтня 2002 року. У своїй ґрунтовній праці "Український національний рух 40-50 років ХХ століття: ідеологія та практика", що побачила світ вже після смерті автора, Юрій Анатолійович, можливо, першим із сучасних істориків відмовився від спокуси автоматично замінити комуністичну міфологію націоналістичною. Як висловився у передмові його колишній студент, а нині відомий вітчизняний політолог Кость Бондаренко, "міф є міфом, і він завжди має властивість затуманювати голови звичайних читачів".
Отже, Юрій Киричук сказав правду про світлі й темні сторони українського повстанського руху без догм і купюр. Вчений опрацював велетенський масив матеріалів у спецфондах Львова, Києва, Москви, Варшави, а тому книга дихає справжньою живою історією - без замовчувань і перекручень. Зокрема, він детально аналізує не тільки позитив у діяльності прихильників Степана Бандери, Андрія Мельника, Тараса Бульби-Боровця та інших чільників українського національного руху, а й показує їхні помилки. На його думку, саме політиканство, дріб'язкові чвари, що супроводжували українських політиків цього періоду як в Україні, так і в еміграції, не дали витворитися в умовах діаспори потужним лобістським структурам. Більше того, конфлікт Бандери і Мельника законсервували, щоби після здобуття Україною незалежності перенести його на український ґрунт і спробувати надати йому новий поштовх.
Закономірне запитання - чому інші історики й політики не можуть бути такими відвертими, чому бояться власної історії, подаючи сурогат замість якісного матеріалу? Можливо, саме тому ми і далі чекатимемо, поки час "загоїть рани", забравши з цього світу останнього комбатанта УПА? Схоже на те. Та проблема, на жаль, не відімре. Ми лише втратимо нагоду розв'язати її з честю і гідністю...
Мирослав ГРЕДІЛЬ
Коментарі
"Визнати УПА як борців за самостійність!"
Левко ЛУК'ЯНЕНКО, заслужений герой України, голова Асоціації досліджень голодоморів, депутат Верховної Ради чотирьох скликань:
- УПА не визнають на всеукраїнському рівні лише тому, що ми маємо владу, яку, на жаль, не можна назвати українською. Нашою державою керують люди, далекі від національних ідеалів. Досі не було жодної Верховної Ради, яку можна назвати патріотичною. Відтак, Україна перебуває під окупацією людей з різними світоглядними ідеалами, у нас потужно діє п'ята московсько-імперська колона. Тому ідея українства пробивається повільно. Через брак власного інформаційного простору в Україні ніхто не сприяв національному прозрінню, зокрема й визнанню УПА.
Будучи депутатом парламенту чотирьох скликань, я з однодумцями намагався поставити питання УПА. Але марно! Завжди бракувало голосів навіть на те, щоби ввести це питання у порядок денний.
Щодо питання статусу, то добиватися визнання УПА як воюючої сторони був сенс до 1991 року. Річ у тім, що з позицій міжнародного права нація, яка бореться за національну свободу, може бути визнана суб'єктом міжнародного права за умови наявності збройних сил і трьох умов: організованості структури, наявності власної уніформи та носіння зброї відкрито. Ці фактори в УПА були - саме тоді треба було добиватися цього статусу.
Нова влада у парламенті має зробити інше: визнати окремим законом статус вояків УПА як борців за самостійність України. Свого часу я підготував і зареєстрував відповідний законопроект. До розгляду питання не доходило...
"Новий законопроект має визнати всіх героїв"
Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, голова Українського інституту національної пам'яті, депутат Верховної Ради чотирьох скликань:
- УПА воювала проти двох окупацій: німецької та радянської. Тому багато людей і не визнають УПА, адже радянська пропаганда говорила про те, що вони вбивці. А настрої в Україні сформувала саме ця пропаганда, Верховна Рада піддалася навіюванням.
Сподіваюся, що незабаром через уряд вдасться проштовхнути інший проект закону. А саме - про визнання учасників визвольної боротьби за незалежність України. Це зазвичай учасники тих повстань, котрі були після падіння Центральної Ради, УНР. Варто зауважити, що постання згаданих періодів були поширені по всій Україні й охоплювали мільйони героїв, які наразі забуті. Сторінки історії становлення української державності налічують чимало різноманітних повстань, яких не можна забувати.
Новий законопроект, який, сподіваюся, підтримає Верховна Рада, передбачатиме визнання всіх героїв: УПА, вояків Холодноярської республіки, козацтва, загонів Махна. Але найбільша проблема в тому, що лідерів воюючих загонів негативно називають в історіографії. Сподіваюся, що добре ім'я героям ми таки повернемо. Щоби об'єднати Україну, ми подаємо закон про всіх учасників визвольного руху, а УПА є вагомою частиною цього руху.
"Бракує політичної рішучості"
Володимир В'ЯТРОВИЧ, директор Центру досліджень визвольного руху (Львів), представник Українського інституту національної пам'яті:
- У новому парламенті треба ставити питання про визнання УПА не просто воюючою стороною, а визнати їх визвольним рухом. Необхідно надати воякам УПА спеціальний статус - учасників українського визвольного руху.
Чому досі цього не зроблено? Очевидно, бракує політичної рішучості національно-демократичних сил. Власне, лакмусовим папірцем нової Верховної Ради стане те, чи помаранчева більшість вирішить одвічне питання позитивно. Якщо надалі їх відсуватимуть на задній план, то така влада знову буде неефективною і не захищатиме національні інтереси українців. Адже це питання є важливим не лише з погляду історії - вона їх визнала давно. Визнати УПА необхідно для самої влади, щоби показати народові свої національно-ідейні корені та задекларувати, яку саме Україну вони надалі розбудовуватимуть. Чи українсько-радянську соціалістичну республіку, чи все-таке незалежну державу, за яку боролися повстанці. Отже, визнання УПА покаже, наскільки дозрілою є наша "нова" влада у національному плані.
