Львівські пам'ятники... каменям

Галичани люблять закладати пам'ятники на честь історичних подій чи видатних осіб. Однак часто-густо ідею дуже складно втілити у життя. От і бовваніють наріжні камені роками й ніяк не можуть перетворитися на величні монументи. Так, лише у Львові налічується 12 таких каменів. Причин непобудови скульптурних споруд є чимало, а основна - нестача коштів, ідей скульпторів, зволікання з конкурсами на визначення найкращого проектування.

Чому міська влада не відкриває пам'ятників та які все ж камені встановлені у Львові? На ці та інші болючі для багатьох читачів "УіЧ" питання відповів начальник відділу художньо-архітектурного оформлення міста управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, головний художник міста Володимир Сколоздра.

Хто винен - влада чи громада?


"Найбільшим пам'ятником-довгобудом є пам'ятний знак (камінь - М.Д.) вченим Львова, розстріляним на Вулецьких пагорбах, - розповідає пан Сколоздра. - За комуністичного режиму його почали споруджувати, але через хвилю антисемітської пропаганди усі починання вандали знищили. Пам'ятний знак митрополитові Шептицькому теж уже кілька років стоїть на площі Святого Юра: визначили переможця конкурсу, розробили проект, але Церкву це на влаштувало".

Подібною є доля майбутнього пам'ятника борцям за волю України на вулиці Вітовського. Наразі там стоїть наріжний камінь. Свого часу міськрада винесла "резонансну" ухвалу про реконструкцію монумента на вулиці Стрийській - це було передбачено у конкурсі. У рамках проекту заплановано також прокласти алею імені Героїв від згаданого монумента до вулиці Вітовського через Парк культури імені Богдана Хмельницького. Через брак коштів ініціатива влади затихла.

Причиною непобудови монумента жертвам Янівського концтабору (вулиця Шевченка) стали перипетії у проведенні конкурсу. Проти виступила єврейська громадськість, яка хотіла міжнародного конкурсу та увіковічення лише євреїв як жертв концтаборів.

Міська влада виявила байдужість і до військово-меморіального комплексу на вулиці Мечникова, що неподалік Марсового поля. Там мав постати великий військовий меморіал. Окрім браку коштів, на заваді стала відсутність досліджень останків колишнього меморіалу.

Скільки віче - стільки монументів

Головний архітектор міста розповів, що на площі Петрушевича стоїть камінь для майбутнього пам'ятника на честь відновлення української державності на західноукраїнських землях 1918 року. На цій площі під час національно-визвольних змагань громада міста проводила віче.

"Будь-які віча чи мітинги зазвичай завершувалися резолюцією про спорудження пам'ятника, - пояснює наш співрозмовник. - Найбільшою проблемою є те, що віча відбулися, камінь встановили, а пам'ятники так і не з'явилися. Ми вміємо гарно почати, заспівати, вшанувати, а до виконання увіковічень подій руки львів'ян не доходять. Не вистачає ні волі, ні коштів, ні іноді бажання".

За словами Володимира Сколоздри, наріжний камінь для встановлення меморіального комплексу на проспекті Чорновола стоїть ще з 2002 року. Тоді до мерії звернулися представники ГО "Меморіал" по дозвіл на будівництво. Одна з ухвал сесії дозволила його спорудження на території колишньої пересильної тюрми. Коли ж влада запланувала оголосити конкурс, справа зайшла у глухий кут - забракло коштів. Хоча представники "Меморіалу", які виступили замовником робіт, обіцяли провести конкурс за власні гроші.

1996 року керівництво Львівської облдержадміністрації вирішило спорудити пам'ятник Іванові Пулюю на вулиці з однойменною назвою. Парафіяни місцевої церкви запропонували перенести місце для пам'ятника на вулицю Наукову. Однак депутатська комісія не погодилася, бо згадана ділянка була призначення для спорудження житла...

Серед пам'ятників-довгобудів варто виокремити й такі - Максиму Кривоносу, що на Високому Замку, та українцям, депортованим з Польщі.

Утім, у Львові не всі наріжні камені безнадійні. Яскравим прикладом є камінь майбутнього монумента жертвам чорнобильської катастрофи, що на Сихові. Чиновник запевняє, що уже відбувся конкурс на найкращий проект, а до фінансування взялося управління капітального будівництва міськради. Місцеві скульптори пообіцяли: через місяць буде розроблено модель пам'ятника.

Скульптурно-керамічна фабрика збанкрутувала?

"Є реальні можливості для втілення задумів щодо спорудження монументів міського бюджету та Львівської скульптурно-керамічної фабрики, - каже пан Сколоздра. - Остання може відливати пам'ятники, але для цього необхідне фінансування, спонсорство. Подейкують, що скульптурно-керамічна фабрика перебуває на межі банкрутства. І тому є загроза, що вона може не встигнути відлити навіть пам'ятник Бандері. Попри згадану кількість монументів-довгобудів, від влади надалі надходять нові ідеї".

Варіантів подолання проблеми пан Сколоздра бачить кілька. По-перше, він рекомендує розробити відповідну стратегію спорудження пам'ятників, зібравши навколо ідеї фахівців-скульпторів, мистецтвознавців та влади. На їхні плечі повинно лягти нелегке завдання, а саме - отримання коштів, визначення кінцевих термінів виконання робіт і контрольні функції за їх якістю. По-друге, усі роботи з будівництва монументів, що мають велику історичну цінність для громади, необхідно проводити завдяки спільному фінансуванню міського та обласного бюджетів. До слова, у скарбницях міста та області майже не передбачено коштів на пам'ятники.

"Складається враження, що наші політичні, громадські діячі, можновладці шукають у календарі дату події, яка ще не увіковічена у пам'ятнику. Щоправда, на цьому їхня ініціатива завершується... Проблему можна розв'язати. Наприклад, ініціатор спорудження монумента може подавати документальне підтвердження наявності коштів для спорудження, розробку технічної документації та конкурсів. Інакше камені стоятимуть ще кілька десятиліть", - підсумував пан Сколоздра.

А замість висновку варто зауважити цікавий факт. Такої кількості нереалізованих пам'ятників у Львові не було за часів Польщі та Радянського Союзу...

Марія ДОРОТИЧ