Давай, шахтарю, давай
За 16 років незалежності у шахтах України загинуло понад п`ять тисяч гірників
Грози - шахтарі, які працюють у забої. Там, де найважче. Втім, у копальні легкого хліба нема ніде. Як і гарантії, що завтра шахтар повернеться зі зміни додому. За смертністю на гірничих підприємствах Україна вже випередила Китай.
26 серпня - день шахтаря. Вчора спецкореспондентка "УіЧ" разом із шахтарями Донбасу добувала чорне золото для Львова, Тернополя, Сум та Донецька. А нині за тих, хто щодня спускається під землю, аби всім нам було тепло та світло в оселях, і за тих, хто не виростив сина, недокохав і не насипле могилу батькам - піднімемо келих. За шахтарів!
Гумаки - взуття № 1
Селище Ясинівка. Шоста ранку. У приміщеннях шахти імені Фрунзе гуртуються гірники. Вони мовчазні. В очах - спокій, обличчя без усміху. Через кілька хвилин шахтарі спустяться під землю. Щоб подати на-гора чергову тонну вугілля. Чи вийдуть? Дай Боже. Про такі речі тут не прийнято говорити. Для гірників це звичний день і рутинна робота, а мене аж розпирає гордість. Ще б пак! Сьогодні я одна із 300-тисячної армії шахтарів. І мені випала честь спуститися в одну з небагатьох копалень, яка й за найгірших часів економічного занепаду нашої держави не припиняла роботу. На шахті Фрунзе навіть працює Герой України!
Ознайомлення зі шахтою розпочалося зі... "стриптизу". У жіночій лазні, де все сяє чистотою операційної, мене змусили роздягнутися донага. Працівниці лазні попередили: "Там не курорт, чорно, як у пеклі. Бачили, які наші шахтарі на поверхню виходять? Як нечиста сила. І ви такі чорні будете".
Мовчки натягую "хебешні" підштаники й сорочку. Такі, як ото у війну в червоноармійців були. Поверх - чорну робу. Щоб штани не спадали, затягую шнурок. Робу підібрали, а з чобітьми - проблема. І в найменших я не шахтар, а маленький Мук. Спадають. "О-о", - мало не плачу. У копальню з чобітьми, що бовтаються на ногах, категорично зась. Там не можна під ногами плентатися, і ноги, тим паче, не повинні, як у п`яного заплітатися. Невже через таку дурницю, як гумаки, не впустять у шахту? І я так і не скуштує того шахтарського хліба? Врешті мої "модельєри" знайшли вихід: на кожну ногу намотали по дві онучі. Чоботи - як рідні!
Чужі тут не ходять
Затискую в руці спецперепустку - без неї у шахту не пройти. У "гардеробній" видають каску, коногонку, ремінь і кисневий балон. Залишився останній штрих: у відділі охорони праці пройти інструктаж. "Раз, два, три. На рахунок "чотири" - зірвати кришку..." - інструктор навчає мене користуватися балоном з киснем. Голос звучить чітко і суворо. Напевно, так віддають команди на війні. Вішаю коногонку й балон на плече. Ейфорію наче рукою зняло. І стало страшно. У випадку обвалу чи викидів газу у шахті кисню у мене вистачить лише на... Ненадовго...
"Клац" - і як в тюрмі. Залізна кліть здригнулася, поповзла велетенським звіром донизу. Вчасно згадую наказ інструктора: підгинаю коліна, затуляю рукою ніс і видихаю у "вуха". На майже кілометровій глибині тиск не такий, як на поверхні. Коліна також треба підгинати не задля забави: у випадку різкої зупинки чи обриву кліті це запобігатиме травмі ніг. Та ліфтер зупинив клітку з людьми на вищому пілотажі. І ось вона - шахта.
На "центральній вулиці" підземелля - електричне освітлення. Не таке, як на поверхні, але все ж є. Далі, у глибині шахти, рятує лише коногонка. Шахтні коридори - як лабіринти. "Якщо заблукаєш, весь час потрібно йти в тому напрямку, в якому тече вода", - показує мені таку собі річечку під стіною коридору Олег Парцов, мій проводир з відділу техніки безпеки. Він міцно тримає мене за руку. "Ви мене як у зоопарку водите", - пробую жартувати. Та в цей час Олег різко мене смикає: за кілька сантиметрів падає невеличкий шмат землі. Вловлюю заледве відчутне потріскування. "Не бійтеся, так буває. Кріплення надійне - обвал не можливий", - зупиняється гірник, який йшов назустріч.
Броньовані двері. Одні, другі. За дверима - святая святих: тут підривникам видають вибухівку. Кожен грам під розписку. Стороннім сюди не можна. У шахті суворі правила. Для мене роблять виняток.
Грози ідуть на "ви"
Уже через півгодини моя "червоноармійська" сорочка прилипла до тіла. Але чоботи не злітають! А в шахті без гумаків і справді нічого робити. Під ногами вугільне болото. Повітря важке, задушливе. Й чорну пилюку видно без мікроскопа. Літає, як метелики. Що ближче до місця, де безпосередньо видобувають вугілля, то тих "метеликів" більше.
Дихати важко. Хочеться пити. Чорна пилюка повсюди. Очі печуть нестерпно. Промінь коногонки висвічує постаті людей і машин. Кожен рух шахтарів виважений. Пізніше зрозумію, що у таких умовах рухи мусять бути виваженими: потрібно зберігати силу, бо інакше впадеш через годину-півтори. А поки - гуркіт, як на аеродромі. Це комбайни вгризаються у надра землі - вибирають чорне золото. Парцов зупиняється. Далі іти не можна. Там - забій. Може бути обвал. Будь-де й будь-коли. Хоча шахта імені Фрунзе й механізована, та без людини механізація мертва. У забоях лише найдосвідченіші - грози. Шахтарська еліта або ж смертники. Риють землю, як кроти.
-- Як там люди працюють? - виривається у мене. Робота у шахті і справді пекельна. -Звикли. Як хлібороби пшеницю косять, так і шахтарі вугілля добувають. Це також хліб. Лише чорний. У нас ще нічого. Небезпека лише через обвали - порода надзвичайно тверда. А ще через необережну поведінку з технікою. На донецьких шахтах, коли і де вибухне метан, ніхто не знає, - пояснює мій екскурсовод.
Шахти різні. Є такі, де вугільний пласт завтовшки 50 сантиметрів. Тоді грози повзуть лавою цілу зміну або й на ліктях усе життя. Якщо їх не забере копальня. Про небезпеку знають усі. Але шахтарі звикли щодня іти "на ви" зі смертю. І пити з фляги теплу воду навпіл з вугільним пилом. Газована, яку колись видавали, залишилася у спогадах.
Не розгнівити Шубіна
Шахта працює цілодобово. У чотири зміни. Без вихідних, державних і релігійних святкувань. Лише віднедавна перед Новим роком зміна довбе вугілля до одинадцятої вечора. Там, угорі, врешті зрозуміли: шахтарі - також люди.
Є у людей підземелля і свої звичаї та традиції. У копальні не можна голосно розмовляти, а тим паче кричати будь-що. Не бажано й просто так згадувати господаря шахти Шубіна. Шубін - невидимий дух.
"Якщо двічі біля шахтаря був обвал - потрібно терміново йти з цієї шахти. Це Шубін попереджає про особисту небезпеку. Третього разу обов'язково бути біді: або покалічить, або..." - гірники стверджують, що це не видумки чи порожні балачки, у тому вже давно всі переконалися. Має Шубін і своїх улюбленців. Вони виходять з таких перипетій, коли, здавалося, вже й кісточок не позбираєш.
Християнська покровителька гірників - Великомучениця Варвара. Ікони зрадженої рідним батьком і замордованої за віру християнську святої є у помешканнях багатьох шахтарських родин. Часто і гірники, спускаючись у підземелля, кладуть у кишеню маленький образок з ликом Великомучениці.
Не можна у шахті і їхати на комбайні, ба навіть стояти спиною до забою. Щодо цього є й приказка: "Если хочешь спать с женою - не садись спиной к забою". Усе просто: повернеться шахтар заднім місцем до забою й не бачитиме, як земля чи пласт породи на нього падає. Та з кожним роком Шубін все більше й більше гнівається на людей. Зарплата шахтаря - від виробітку. Тож стараються. З "гори" також постійно: "давай вугілля, давай". "Шахта поспіху не любить", - кажуть старі шахтарі. Тож часто результат отого "давай" - осиротілі діти, плач молодих вдів і сивих матерів. А ще -короткі інформаційні повідомлення у новинах.
Гуляй, шахтарю
Люди підземелля вміють не лише працювати, а й забавлятися. Раніше, коли весілля - півселища гуляло тиждень. Нині вже не так. Часи не ті. Якщо колись шахтар був упевнений у завтрашньому дні, то сьогодні, як і всі мешканці України, думає, як прожити день і чи матиме сім'я хліб завтра. Втім, дні народження, хрестини тут таки відзначають, а чи й просто "по дві гривні - і до школи не йдуть". Шахтарська забава у Ясинівці називається "кауеля". Чому "кауеля" - лише плечима знизують. Кажуть, це слово на Луганщину привезли зі собою західняки. Втім, у Макіївці, що у сусідній Донецькій області, шахтарська гулянка - "бутильок". Раніше самогон у бутлях носили. "Кауеля" чи "бутильок" - питимуть шахтарі.
"У забої - величезний обвал землі. Розчищають гірники, аж піт рікою ллється, а кінця-краю не видно. Раптом хтось із шахтарів спіймав шахтного чортика. Той просить, щоби відпустили, гірники й кажуть: "Отвал возьмешь - отпустим". Чортик усе розчистив - відпустили. Назавтра ситуація повторилася. Шахтарі - народ щедрий, вирішили віддячитися нечистому. Взяли його на кауелю. Цілу ніч пили. Нечистий так нализався зі шахтарями, що заснув на вулиці під голим небом. Зранку чортик просинається, а над ним - терикон. Підняв голову і так жалібно-жалібно: "Нет, этот отвал я не возьму", - розповідає шахтарські бувальщини Сергій, гірник із 37-річним стажем. Анекдотів про шахтарів багато.
Ціна чорного золота
Зарплата шахтаря на таких шахтах, як імені Фрунзе, - від півтора до трьох тисяч. За 400 доларів від зміни до зміни гнуть спину не лише ясинівці. 17 шахтних автобусів звозять на Фрунзе шахтарів з усієї околиці. Після зміни розвозять додому. Працювати тут уважають за честь. За 32 роки від заснування шахта видала на-гора 50 мільйонів тонн антрациту. Гірники "прорили" півсотні кілометрів підземних доріг. На Фрунзе - 58 повних кавалерів знака "Шахтарська слава", десятеро удостоєні нагороди "Шахтарська доблесть", 18 - заслужені шахтарі України, чотири - кавалери ордена Червоного прапора, троє - лауреати державної премії. Микола Скрипник - Герой соціалістичної праці. Сергієві Генієвському, першому серед шахтарів Луганщини, надано звання Героя України...
Є на Донбасі і шахти, де зарплата гірника - до 14 тисяч гривень. Але тут все, як у таблиці множення: що вища зарплата - то вищий ступінь ризику. Погане провітрювання, раптові обвали вугілля й породи, викиди газу. Техніка у копальнях - допотопна. Та шахтарі рвуться за зарплатою.
Справжня ж ціна чорного золота - життя. З початку року на гірничих підприємствах України загинуло 138 шахтарів. У 2006-му - 168, у 2005-му - 157. За два роки у шахті травмовано 14 512 гірників. 53 померло від серцевих нападів. За 16 років незалежності копальні забрали понад 4300 шахтарів. Загиблих у несанкціонованих шахтах, копанках гірників не рахують. Їх понад тисячу.
...Коли Варвара терпіла важкі муки, явився їй Господь і сказав: "Не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на подвиг твій і полегшую твої хвороби. Потерпи до кінця, щоб насолодитися вічними благами в Царствім моїм"...
Світлана МАРТИНЕЦЬ, Донбас, шахта ім. Фрунзе
