Українці під прапорами інших країн

В Україні ідеї олімпізму знайшли благодатний ґрунт, і Львівщина щодо цього завжди посідала одне з чільних місць. Відомо, що саме з міста Лева веде родовід український футбол - 14 липня 1894 року на стадіоні у Стрийському парку провели перший показовий футбольний матч команди Львова та Кракова. У нашому місті 16 січня 1905 року зіграли перший хокейний матч за всіма тодішніми правилами. 29 червня 1909 року чотири жіночі команди львівських гімназій провели баскетбольний турнір. Більше ста років тому відбувалися перегони велосипедистів.

Активний спалах молодечої діяльності у спортивних клубах та товариствах, що народжувалися один за одним, дозволили виростити першого львівського олімпійця - ним став Владислав ПОНУРСЬКИЙ, який 1912 року поїхав на всесвітній олімпійський форум до Стокгольму і стартував у бігу на 200 і 400 метрів у барвах Австро-Угорщини.

У силу історичних обставин, коли Галичина перебувала у складі Австро-Угорської імперії, Польщі чи СРСР, львівські спортсмени виступали під прапорами чужих держав, але були присутніми на всіх наступних Олімпійських іграх, починаючи з 1924 року. Українські олімпійські зацікавлення ніколи не зникали навіть у найскладніші періоди історії. Цю сторінку спортивної діяльності досліджує у Львові професор Львівського державного університету фізичної культури Оксана Вацеба, яка поділилася з читачами своїми знахідками.

До початку ІІ Світової війни на Олімпійських іграх з'явилося чимало спортсменів з Галичини, Буковини чи Закарпаття, які офіційно представляли Австро-Угорщину, Польщу, Румунію та потім Угорщину й Чехословаччину. Найбільш помітною в олімпійських змаганнях є участь львів'ян, які представляли місто з великими спортивними традиціями. Та на Олімпійські ігри вони потрапляли різними шляхами. 1924 року на Паризьку Олімпіаду до складу збірної Чехословаччини із таборів для інтернованих українських вояків вирушив львів'янин Андрій ФОВИЦЬКИЙ. Це ім'я колишнього сотника українського війська було помітне в спортивному житті української еміграції 20-их років. Серед таборян А.Фовицький вирізнявся спортивною підготовленістю, а ще він був умілим інструктором та організатором спортивних занять у таборах. Згодом він здобув у Берліні вищу фізкультурну освіту і виїхав до Бразилії, де став одним із організаторів українського спортивного товариства "Сокіл" у Сан-Паулу.

У 20-их роках на олімпійській арені з'явилися прізвища наших земляків у командах США та Канади. На літніх Іграх у Парижі 1924 року у складі футбольної команди США були два українці - Білл (Василь) ДЕМКО та Андрій СТРАДАНЬ. Того ж року на Перших зимових іграх у швидкісному бігу на ковзанах виступав під американським прапором Василь БІЛАС, який посів шосте місце на дистанції 5 000 метрів.

Проте найбільшою гордістю українського спорту є виступ на Олімпійських іграх 1928 року в Амстердамі 18-річного українця Юрка КОЦАЯ (у довідковій совєтській літературі його називають Джоржем Коджаком), який став олімпійським чемпіоном у плаванні на 100 м на спині з новим світовим та олімпійським рекордом. "Заступав він тоді краски Америки, але вся світова преса підкреслила його українське походження", - зазначали тогочасні львівські газети. Юрко виборов ще одну золоту нагороду з олімпійським рекордом в естафеті 4х100 м довільним стилем разом з іншим світовим рекордсменом Джонні Вайсмюллером (згодом відомим як герой кінофільмів про Тарзана).

Олімпіада 1928 року була успішною ще для одного українця за походженням. На змаганнях з боксу в команді США виступав син селян-емігрантів із Галичини Стефан ГАЛАЙКО, який здобув срібну медаль у легкій вазі.

Серед атлетів та гостей Олімпіади 1936 року в Берліні теж були вихідці з України. З буковинського міста Чернівці прибула група українських уболівальників, які проходили навчання в німецьких університетах. Саме до них приєднався чернівецький студент-правник Роман ТУРУШАНКО, який приїхав до Берліна на велосипеді. Він уже був знаний, бо за кілька місяців до того брав участь у Зимових іграх в Гармаш-Партенкірхен у змаганнях із фігурного катання у складі команди Румунії. Успіху в Берліні домігся наш колишній земляк із Риги Адальберт БУБЕНКО, який завоював для Латвії бронзову медаль у змаганнях зі спортивної ходьби. Троє українців приїхали виступати за США: Данило ЗАЄЦЬ був шостим у штовханні ядра, Петро ФІК - теж шостим у плаванні вільним стилем на 100 м, а Юрій НІМЧИК перебував у складі футбольної команди. Після Олімпійських ігор американські плавці мали кілька змагань у Європі, зокрема Петро ФІК побував у Львові, звідки походила його родина, і переміг усіх суперників у львівському басейні.

Іван ЯРЕМКО