На останній межі

Скільки в Україні бомжів, статистика достеменно не знає. Але вони - теж громадяни держави, яким гарантується соціальний захист

Олені Корніївні Ш. - за вісімдесят. Колишній медик. Медсестрою вона пройшла всю війну, була контужена, сьогодні майже не бачить. Чоловік давно помер, а дітей Бог не дав. Жінка самотою коротає вік у двокімнатній "хрущовці" на Клепарівській у Львові. Час від часу до пенсіонерки навідується соціальна працівниця - харчів принесе, ліки. Щоби хоч якась жива душа була в хаті, пані Олена пускає іноді квартирантів. Єдина втіха - коли хто підвезе до дачі, походити там коло квітів та яблунь, котрих ще з чоловіком саджала і якими вельми пишається.

За крок від "вулиці"

Так би тихо й доживала пані Олена, якби не трапилися "добрі люди", які надумали заопікуватися її старістю. Сусідське подружжя пообіцяло доглядати, годувати, лікувати, ще й гроші щомісяця давати. А по смерті господині вони мали б успадкувати її помешкання. Швидко завезли довірливу підсліпувату жінку до нотаріуса, де та й "підмахнула" потрібний папір. Тільки не про довічне утримання, як домовлялися, а про... відчуження майна пані Олени.

Ось так і стала вісімдесятирічна пенсіонерка фактично безправною квартиранткою у власній хаті. Від сусідів - ані грошей, ані харчів. Зате "опікуни" швидко вмурували у ще "теплу" квартиру броньовані двері й "склопакетні" вікна, а запасні ключі поклали собі до кишені. Зрідка, трапляється, й посеред ночі навідуються, цікавляться здоров'ям: ви ще живі тут?

Пізно зрозуміла Олена Корніївна, що її довірливістю спритно скористалися аферисти. Нині справа про розірвання договору - на розгляді у суді. Але позивачка не вірить, що справедливість переважить. Адвокат, який заходився захищати права обдуреної, після першого ж засідання переговорив із так званими "опікунами" і відмовився далі вести справу...

Старість - не радість

Цю прикру бувальщину я повідав Оксані Яковець, заступникові начальника головного управління праці та соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації, постійному консультанту "УіЧ". Тим більше, передбачуваною темою нашого наступного обговорення був соціальний захист бездомних громадян.

- Дай, Боже, аби ця жінка взагалі не опинилася на вулиці. Старість надто довірлива й нерозважлива. У даному випадку важко буде відсудити назад помешкання, - коментує ситуацію Оксана Степанівна. - А скільки людей подібним чином опиняється у наших будинках-інтернатах! Маємо таких закладів тринадцять, у тому числі два - геріатричного типу, які, власне, і беруть на утримання обездолених людей. А ще тих, які повертаються із місць позбавлення волі, навіть не пенсійного віку.

Обслуговують тут, як правило, самотніх непрацездатних громадян пенсійного віку або інвалідів. При бажанні люди, які мають власне житло, можуть його заповісти чи подарувати. Тоді державна установа бере громадянина на утримання, незважаючи на його майновий стан. Укладається договір довічного утримання, сторони беруть на себе певні зобов'язання. Якщо ж останні не виконуються, той же пенсіонер може розірвати договір у судовому порядку.

- У кращому випадку людина потрапляє в геріатричний інтернат. Але є й ті, хто залишився просто неба. Бомжі стали гіркою реалією сьогодення...

- Так чи інакше, але і їм Конституція гарантує соціальний захист. Проблема піднята на рівень державної. У кожному регіоні, залежно від його "привабливості" для бездомних і мігруючих, розроблено свої заходи. У нас також є відповідне розпорядження голови ОДА.

2006 року у Львові створили центр обліку та нічного перебування бездомних громадян. Щоправда, тривалий час не мали постійного приміщення. До літа його обіцяють "офіційно" відкрити. Минулого року до центру звернулися майже 200 осіб. Кожному шостому посприяли у виробленні паспорта, майже половині надали ті чи інші соціальні послуги. Для чотирьох знайшли роботу, але до праці вони так і не стали...

Створено кілька притулків на громадських засадах. У Винниках бомжами опікується "Спільнота взаємодопомоги "Оселя". Тут можуть одразу прийняти 20 осіб, перебувати вони можуть до півроку, їм забезпечують проживання, медобслуговування тощо. У Трускавці є реабілітаційний центр християнської місії "Вістка миру" при Церкві євангельських християн-баптистів (до десяти осіб можуть забезпечити одягом із гуманітарних надходжень, їжею, а також найпростішою меддопомогою).

У Бродівському районі, на території колишньої військової частини, створили притулок для сиріт та самотніх, які повернулися із місць позбавлення волі. Його директор Ігор Гнат налагодив тісну співпрацю з адміністрацією колоній, одержує від них інформацію про мешканців Львівщини, які незабаром звільняються, і забирає їх до себе. Колишні ув'язнені (водночас тут можуть перебувати до 40 осіб) не тільки живуть, а й працюють у деревообробних майстернях. До речі, Ігор Гнат -- чудовий організатор і адміністратор (притулок не бере ані гривні від держави). Він залучає колишніх засуджених до активної праці, допомагає їм адаптуватися в "новому" житті -- налагодити зв'язки з родинами, зареєструватися.

Багаті теж старцюють

- Здається, морозної зими 2005-2006 років саме львів'яни першими зініціювали підтримку бездомних...

- Так, морози були - понад мінус 20 градусів. Наше управління тоді організувало наметове містечко в парковій зоні стадіону "Україна". Долучилися "надзвичайники", правоохоронці, медики. Першого дня, коли розбили три військові намети, до нас звернулися майже двадцять бомжів. Увечері організували для них гаряче харчування. Наступного дня в "таборі" було вже 80 осіб, третього - вдвічі більше. Вирішили облікувати бездомних. Переважно це чоловіки (70%), майже всі - люди працездатного віку. Найцікавіше і мало пояснюване - більша частина "старців" мали документи, родини і навіть житло. Чому бомжують - мало хто знаходив вагомі причини. Таке, очевидно, в людей бачення свого буття на землі. Одинадцятьом із них Центр зайнятості виписав скерування на роботу. І як ви думаєте - хоч один пішов?! Немає у них бажання повертатися до загальноприйнятих норм поведінки.

А як там, за кордоном?

- Пані Оксано, для пострадянського суспільства бомжі - новий і, мабуть, ще не досліджений прошарок населення. А в країнах розвиненої демократії бездомні - це теж проблема?

- Мені довелось ознайомитись із австрійським досвідом підтримки бездомних громадян. Виявляється, у цій країні з високорозвиненими економікою, системою соціального захисту, надійним рівнем життя також є бомжі. А старцюють не тому, що бідні, а із забаганки - отакий у них "стиль" життя.

Українцям показали центр для бездомних у невеликому австрійському містечку. Це двоповерховий будинок готельного типу. Жодних документів у "гостя" тут не вимагають. Тут бездомний може переночувати, випрати або поміняти на чистий одяг, його погодують і... дадуть ще 30 євро "кишенькових". Цікавим показали також місцеву бомжиху, яка насправді є заможною громадянкою (має два будинки, пристойний рахунок у банку). Але щовесни вбирається у лахміття й вибирається на вулицю жебракувати. "Хобі" це чи хвороба - не зрозуміти. Більше того, муніципальна влада ще й якісь гроші їй доплачує, аби не ганьбила містечко. Фантастика!

За великим рахунком, наші бездомні стають такими не в останню чергу з вини держави, недолугого законодавства. Наведу приклад. Мати з сином-студентом жили у приватизованій двокімнатній квартирі. Хлопця засудили до чотирьох років з конфіскацією майна за розповсюдження наркотиків. А яке ж воно у нього, окрім частки у батьками заробленій квартирі? Куди накажете йому повертатися з колонії, якщо житлову площу як таку хлопець безповоротно втратив?

На жаль, ми не знаємо точно кількості бездомних. Вони, немов перелітні птахи. Прийшла весна - заворушилися й потяглися до великих міст, похолоднішало - "залягли" по своїх криївках. Що цікаво, у райцентрах бомжів практично нема. Для Львова ж вони залишаються клопотом, болем і (погодьтеся) ганьбою.

Сергій КОВАЛЕНКО

Довідка

Куди звернутися по соціальною допомогою бездомним та громадянам, які повернулись із місць позбавлення волі:

Центр обліку та нічного перебування бездомних громадян (відкриття заплановано на літо).